Україна — не Росія

Щоб прийняти «найвідповідальніше для України» рішення, необхідна була наявність України. Не географічної назви, що закріпилася за південно-східною окраїною Речі Посполитої, а самостійної держави, визнаної (гласно або негласно) як таку сусідами. Саме створення такої держави є головним досягненням, головним подвигом Хмельницького. Як не дивно, багато істориків минулого прогледіли це досягнення гетьмана.

До 52-літнього віку це був діяч дуже скромного розмаху, для історії — практично приватна особа. Вождем України Хмельницький став не в кінці успішної кар’єри, а поза всяким зв’язком з нею. Так, його кар’єра, власне, була вже закінчена. Людина, що вирішила підняти свою батьківщину на боротьбу за звільнення, була на той час навіть не генеральним писарем Війська Запорізького, а просто сотником чигиринським.

Останні десять років життя Хмельницького — від його втечі на Січ восени 1647 року до смерті в 1657-му — яскрава комета на небосхилі нашої історії. Саме тоді прийшов час звільнення України, і їй був потрібен вождь. У тодішній Україні було багато хоробрих, ділових і освічених людей, та ще і більш молодих, але всенародне повстання повів Хмельницький, що не може бути випадковістю.

Для України було щастям, що вона змогла висунути в середині XVII століття діяча такого масштабу, якому поталанило розрубати гордієв вузол здавалося б нерозв’язних протиріч і через століття після занепаду Київського князівства відновити його.[49] 3 ім’ям Богдана Хмельницького пов’язаний вихід України на арену світової історії, початок становлення української політичної нації. Богдан символізує єдність і безперервність буття України від часів князівської Русі до героїчної Козацької епохи національного відродження вісімнадцятого століття і завоювання незалежності в столітті двадцятому.

Серед політичних діячів нашої історії він одним з перших надихнувся державною спадщиною Києва і став продовжувачем цієї спадщини. Геній Хмельницького — у відчутті моменту, у розумінні того, чому вже прийшов час, а чому поки що ні, у ясному усвідомленні надій і сподівань усіх шарів українського народу.

Продовжуючи Богданову справу, ми здійснюємо третю спробу відродження своєї держави. Саме тому 400-річчя від дня народження гетьмана відзначалося в нас у 1995 році як пам’ятна дата державного рівня.

Часто запитують: а чому Україна не була проголошена незалежною вже в XVIІ столітті, що зупинило гетьмана? Це питання хвилювало й одного з класиків української історичної науки, визнаного глави київської історичної школи Володимира Боніфат’євича Антоновича. Більше ста років тому в статті «Характеристика діяльності Богдана Хмельницького» він намагався відповісти на нього. На відміну від авторів, що бачили нездоланні зовнішні перешкоди на шляху до незалежності, Антонович побачив важливу внутрішню перешкоду: відсутність в українцях XVII століття прагнення до державного виокремлення.[50]