Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
І це правда. Але не вся правда. Як наші класичні історики, так і радянські, не звернули уваги на той факт, що Зборовська «Декларація милості королівської у відповідь на пункти прохань Війська Запорізького» була, по суті, ще і першою конституцією України. Вона значить для України не менше, ніж Велика хартія вольностей для Англії. Саме з цього часу весь тодішній Старий Світ, і Росія також, визнали державу Хмельницького в якості окремого державного утворення з власного територією на обох берегах Дніпра, з чіткими, а не приблизними кордонами, своєю армією, судом, віросповіданням, органами управління і, треба відзначити особливо, мовою. Уперше після литовського завоювання Києва в XIV столітті Україна (ще, щоправда, не під своїм ім’ям) виступає в державній якості.
Три воєводства — Київське, Брацлавське і Чернігівське — виділилися в автономну козацьку державу, керовану за козацькими звичаями. Вона мала право на зносини з іншими країнами. Польському війську стояти на його землях не дозволялося. Усі посади і чини відходили до православних, єзуїти позбавлялися права перебування в Києві й інших містах, де існували «руські» школи, київський митрополит одержував місце в польському сенаті. Козацький реєстр (тобто законне число осіб, що входять до козацького стану) доводився до 40 тисяч, питання про скасування Брестської унії 1596 року підлягало рішенню варшавського сейму. Забувалися усі дії і вчинки під час повстання.
Хмельницький, усупереч тиску польської влади, визволив від повернення до кріпосного стану тисячі і тисячі людей, що встали під прапори козацького війська.[43]
Щоб зберегти одержаний суверенітет, Хмельницький був готовий хитрувати і лавірувати скільки завгодно. Йому не соромно було це робити заради батьківщини.
Рік 1650 був важким. Понаїхали московські купці — скуповувати багаті військові трофеї. Життя погіршувалося, багато ланів два роки простояли незасіяними, дорожчав і дорожчав хліб. У випадку нової небезпеки надія на «посполитих» була погана — простий народ нарікав: воювали всі разом, тепер козакам добре, а нам знову в неволю?
Тим часом київського митрополита Сильвестра Косова не пустили до варшавського сенату. Про знищення Унії сенатори взагалі чути не хотіли. Серед козаків зростало невдоволення. У роздратуванні вони казали великоросійським гінцям: «Ми підемо на вас із кримцями. Буде в нас з вами, москалі, велика війна за те, що нам від вас на поляків допомоги не було».
Попри всі труднощі, два роки існування суверенної козацької держави, нехай формально й у складі Речі Посполитої, мали величезне значення. До Хмельницького зверталися як до глави держави. Турецький султан Мехмет писав у 1650 році так: «Наиизбраннейшему из монархов религии Иисусовой гетману козацкому Богдану Хмельницькому, его же конец да будет счастлив». Віддаючи дочку за Тимофія Хмельницького, сина гетьмана, молдавський господарь вбачав у цьому династичний шлюб. Московський дипломат Григорій Кунаков, що їздив до Польщі через Україну, склав після повернення до Москви доповідну записку, де, зокрема, повідомляв: «А в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мынзу (монетний двор) и денги делают, а на тех... денгах на одной стороне меч, а на другой стороне его Богданово имя». Свідчення того ж роду є в польських і французьких архівах. На жаль, поки що ні однієї монети Хмельницького не знайдено. (Сподіваюся, їх коли-небудь відриють у якому-небудь скарбі — адже мова йде про перші українські гроші!)
Російські посли стали часто навідуватися до Варшави зовсім не випадково. Вони їздили «задирать Польшу», як тоді говорили. Цар Олексій Михайлович вирішив, що потрібна якась зачіпка, а краще кілька зачіпок, щоб у потрібний момент під рукою був привід почати воєнні дії.
43
Орест Субтельний пише: «Можливо, Хмельницький, багато хто з його полковників і реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, але й у думках не мали повного скасування кріпосного права. Для козацької еліти, не виключаючи і гетьмана, будь-яке зазіхання на інститут кріпосного права означало б підрив системи, у якій вони самі посідали вигідне і почесне місце».
Якби Хмельницький дав усім селянам волю (а йому б не дозволили цього зробити в першу чергу козаки), він був би найвидатнішим соціальним реформатором свого століття. Він не був найвидатнішим, він був просто великим соціальним реформатором. Не скасовуючи кріпосного права як інституту, він зробив вільними величезну кількість конкретних людей.
Гетьман поповнював «реєстр», набираючи нових козаків у найбагатших магнатських маєтках. Оброблювані такими козаками земельні ділянки також відходили від панів. Гетьман відбирав у великих землевласників цілі волості, як незаконно загарбані в минулому. Він насаджував новий тип хлібороба, що найбільше наближається до фермера. Кожен козак ставав власником своєї ділянки, був за це зобов’язаний нести військову службу, але був звільнений від всіх інших поборів. Хіба це не було великою реформою?
40 тисяч записаних до реєстру — це 40 тисяч козачих родин (а Хмельницький записав ще і «з гаком»). Крім того, він дозволив усім бажаючим йти, понад реєстр, у «охочі» козаки.
Багато панів, повернувшись до своїх маєтків, змушені були негайно втікати з них, маєтки залишалися без господарів. Багаті ж поверталися з військовими командами, розпочинали помсту і розправу, але в будь-якому випадку панське землеволодіння було підірване, тому що ніякої надії на колишні прибутки вже не було.