Україна — не Росія

Він присягнув новому польському королю Яну Казиміру і в січні 1649 року повернувся до Києва тріумфатором. Вся Україна розуміла, що повернення до того життя, яке було до повстання, неможливе. До Хмельницького стали прибувати іноземні посли, до нього зверталися як до государя суверенної країни.

І саме в цей час, на новому зльоті свого торжества, Богдан відправляє до Москви свого представника полковника Силуяна Мужиловського, щоб повторити прохання прийняти Україну під владу Росії і надати військову допомогу. Може, справа була в другому, а не в першому? Може, одержати військову допомогу було важливіше, ніж опинитися під владою країни, яка тебе виручить?

Прибули до Хмельницького і «комісари» польського короля. У присутності козацької ради вони вручили Богданові грамоту на гетьманство і гетьманську булаву, обсипану сапфірами. Рада закричала: «Навіщо ви, ляхи, привезли ці іграшки? Володійте собі своєю Польщею, а Україна нехай нам залишається!»

Хмельницький дав Польщі останній шанс зберегти Україну в складі Речі Посполитої, хоча і сам не вірив у такий шанс. Його умови були: київський митрополит одержує перше після католицького примаса місце в польському сенаті; усі посади на православних землях відходять до православних; уніатські церкви знищуються, костьоли поки що залишаються; козацький гетьман підкоряється безпосередньо королю, інших начальників над ним немає; маєтки і власність поляків в Україні зберігаються.[41]

Польський сенат з гнівом відкинув умови Хмельницького й оголосив мобілізацію. Римський Папа надіслав полякам освячені на престолі святого Петра в Римі прапор і меч для винищування «схизматиків».[42] Всенародний збір на війну ішов і в Україні. Богдан розсилав універсали, закликаючи усіх на захист батьківщини. Хитромудрим маневром він замкнув польську армію в Збаражській фортеці. На допомогу обложеним поспішив сам король Ян Казимір. Але важко воювати на ворожій землі. Про кожен крок короля відразу ставало відомо козакам. 5 серпня 1649 року біля Зборова на королівське військо напали з’єднані сили Хмельницького і кримського хана Іслам-Гірея. Але краще б Богдан діяв один. У вирішальний момент хан підвів його. Вступивши в сепаратні переговори з королем, він зажадав від козаків укладення миру з польською короною. У цій ситуації в Хмельницького не залишилося вибору, і 8 серпня 1649 року він підписує з Польщею так званий Зборовський мир.

Ставлення до цього миру різне. Настільки різне, що може мінятися в межах одного видання. Перша з трьох Великих Радянських Енциклопедій у статті «Хмельницкий» (том 59, вийшов у 1935 році) називає Зборовський мир «постыдным» і однією з «многочисленных попыток X. сговориться с польскими феодалами». Сам же Хмельницький — «предатель и ярый враг восставшего украинского крестьянства». Але якщо взяти статтю «Украинская ССР», написану через 12 років (вона ближча до початку абетки, але томи виходили не підряд, і 55-й з’явився вже після війни, у 1947 році), бачиш інший образ. За цей час світ став іншим, у СРСР був заснований орден Богдана Хмельницького, і оцінки різко міняються. Тепер Хмельницький — «крупнейший политический деятель своего времени», «прирожденный дипломат, выдающийся стратег, полководец и организатор», творець «народной армии, которая подчинялась единому военному руководству, но находилась в тесной связи с восставшими народными массами». Зборовський же мир повністю відповідав «интересам казацкой старшины, шляхты [української], высшего православного духовенства и богатого мещанства».