Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Віддаючи належне спробам Пилипа Орлика і його однодумців узагальнити величезний досвід козацької демократії в документах, що стали зараз широко відомими, необхідно підкреслити, що основоположником українського конституціоналізму (який сягає звичаєвого права і «Руської Правди») був усе-таки Хмельницький. Важко переоцінити значення для вітчизняного державного будівництва підписаних гетьманом договорів, правових актів і судових установлень. Деякі з них зберігали своє юридичне значення в автономній «малоросійській» Гетьманщині навіть за часів Катерини Другої.
Богдан Хмельницький багато зробив для створення нової української армії. Для цього він уміло використовував як найбагатший козацький досвід, так і досягнення інших армій, зокрема, загартованої у вогні Тридцятирічної війни німецької армії. Гетьман був талановитим і самобутнім полководцем. Він успішно керував військом до 200 і навіть до 300 тисяч людей, узятих від сохи. Його маневр при Корсуні і Зборові вивчають у військових академіях.[55]
Цілком очевидно, що заснування в СРСР у жовтні 1943 року, слідом за орденами Суворова, Кутузова й Олександра Невського, ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів не було просто політичним жестом.[56]
При цьому гетьман усе-таки не був прихильником воєнних рішень. Може, тут криється ще одна відповідь на питання типу: «А чому з-під Пилявиць він не рушив військо на Варшаву?». Аналізуючи дії Богдана методом «зворотнього відліку», розумієш, що він постійно сподівався на рішення тієї чи іншої проблеми через дипломатичний торг. Іншими словами, він прагнув не допустити зайвого кровопролиття, хоча це йому не завжди вдавалося. «Безперечно є правда, що завершенням, метою та кінцем будь-якої війни повинно бути не що інше як згода і мир», — сказано в його інструкції послам до трансільванського князя в 1656 році. А якщо так, чому б людям не пропускати середню частину триптиху: мир — війна — мир?
Особливий бік діяльності Богдана Хмельницького — зовнішньополітичне забезпечення існування новонародженої держави. Його мудрість, терпіння, гнучкість і послідовність у політиці, дипломатичний талант у сполученні із сміливістю і готовністю йти як на зважений ризик, так і на компроміси неодноразово виручали Україну.
Богдану Хмельницькому вдавалося знаходити оптимальні рішення в складній грі політичних і військових сил Європи, укладаючи союз з одними і домагаючись нейтралізації інших. Завдяки цьому, він домігся визнання своєї держави урядами Османської імперії, Кримського ханства, Англії, Венеції, Росії, Речі Посполитої, Трансільванії, Австрії, Молдавії, Валахії, Швеції.
Однак тверезий аналіз знову і знову приводив його до невтішного висновку — жодна з навколишніх країн не була зацікавлена в існуванні незалежної України. Утвердження України, з одного боку, і різке ослаблення Речі Посполитої, з іншого, могли б ще раз зламати співвідношення сил у Східній, Північно-Східній і Центральній Європі, сформоване з такими зусиллями після Тридцятирічної війни.
Хмельницький опинився перед вибором: залишитися віч-на-віч з Річчю Посполитою і, можливо, повністю втратити такі дорогі завоювання, або, заради їхнього збереження, прийняти протекторат однієї з великих держав цієї частини світу. Такими були в той час Блискуча Порта і Росія. Іншого виходу з геополітичної ситуації, що склалася тоді, видно не було. Існувала ще Швеція, але вона до 1653 року не виявила помітного інтересу до українських справ. Після болісних роздумів гетьман визнав кращою протекцію московського царя.
Цей крок був тим більше змушеним, що кримський хан на той час прийшов до взаєморозуміння з польським королем (у Каменецькому договорі 1653 року) про те, що ніякого статусу державної автономії козацька Україна в складі Речі Посполитої мати не буде. Крім того — і про цей найважливіший резон часто забувають — Хмельницький не міг не брати до уваги, що під його гетьманською булавою лише три воєводства. Я упевнений, хоча не можу це довести: Богдана турбувала і думка про те, хто і як буде збирати Україну далі, при якому розкладі це виявиться можливо, у союзі з ким на це вистачить сил.
Не з турками: після Хотинської поразки (до речі, у значній мірі від гетьмана Сагайдачного) у них, здавалося (пізніше перестало здаватися), пропала хіть до геополітичних проектів, їм би утримати те, що мають. Не з Польщею: вона вже не має сил упоратися з наявними православними областями, їй ні до чого Буковина, Закарпатська Русь, Нижнє Подністров’я.
55
В. Б. Антонович писав про Хмельницького як про військового лідера наступне: «Він завжди умів скласти добрий план битви й організувати армію; у нього не було нестачі в продовольстві і бойових припасах; спосіб придбання їм припасів залишається нез’ясованим; загони Хмельницького, розташовані на значній відстані один від одного, завжди мали між собою зв’язок і були достатньо забезпечені провіантом, тоді як польські загони страждали від нестачі їстівних припасів і залишалися в повній необізнаності щодо своїх і ворожих військ. Хмельницький відрізнявся і фінансовими обдаруваннями: незважаючи на відсутність правильної податкової системи, він ніколи не мав потреби в грошах, і в нього завжди була заздалегідь приготована платня для війська». (О, як ми здатні зараз оцінити цей останній пункт!)
56
Мабуть, на ознаку особливої поваги до України ім’я гетьмана на загальносоюзному ордені мало не російське, а українське написання, з м’яким знаком: Богдан Хмельницький. З літа 1943 року радянське керівництво прийняло ряд знаменних для того часу рішень: про створення національних військових частин, про дозвіл союзним республікам мати зовнішньополітичні зв’язки (міністерства закордонних справ з’явилися, а зв’язки — ні), про окреме від СРСР членство Української РСР і Білоруської РСР в ООН. В Україні навіть з’явився наркомат — міністерство — оборони на чолі з генералом Василем Пилиповичем Герасименком. Наркомат ліквідували восени 1945 року, незабаром після закінчення воєнних дій проти Японії. Наскільки далеко могла піти сталінська «ласка», якби війна затяглася?