Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Почувши ці слова, Аладдінова мати аж у поли вдарилась.
— Схаменися, синку! — вигукнула вона. — Чи ти при здоровому глузді? Ти хочеш сватати царську дочку?
— Матінко, я не здурів і не спричинився, — відповів Аладдін. — Але рішенець мій твердий. Я будь-що здобуду царівну Бадр аль-Будур! І я пошлю сватів до її батька-царя.
— О сину мій, благаю, не кажи таких слів! — вигукнула мати. — А що, як хтось почує їх? Хіба ж ти рівня царівні? Адже ти не вельможа і не емір! Та й хто б це пішов сватати царську дочку?
— О матінко, тільки ти можеш це зробити! — відповів Аладдін. — Хто ж іще пішов би просити для мене дочку в царя, опріч тебе? Матінко, благаю, піди до палацу!
— Чи таке видано, чи таке чувано? — вигукнула мати. — Чи ж я із розуму зсунулась?! Забудь про це й думати! Чий ти син, щоб свататись до царської доньки?! Батько твій був бідний кравець! Найбідніший з усіх кравців міста! А я, твоя мати, хто я така? Мої батьки — найубогіші люди в місті. А цар віддасть царівну тільки за царського сина, рівного йому родом, вельможністю й шляхетністю!
Аладдін слухав матір, і коли та скінчила говорити, відповів:
— О матінко, я думав про це! Так, я бідняцький син. Але все одно я здійсню те, що намислив! І якщо ти не допоможеш своєму синові — не жити йому на білому світі! Врятуй же мене — адже я в тебе одинак!
Заплакала мати й мовила:
— Авжеж, сину, я — твоя мати, ти — кров мого серця, і немає в мене нікого, крім тебе! І я бажаю, я мрію про те, щоб ти одружився із рівнею! Адже коли я почну шукати тобі дружину, мене відразу спитають, чи є в тебе ремесло, земля або сад. І мені буде соромно відповідати на це навіть таким злидарям, як ми самі. Та хіба ж я насмію сватати за тебе дочку в царя, вище за якого на землі нема нікого й не буде?! Не стане в мене на це духу, сину! Навіть у палац я не пройду — мене туди не пустять. А якби й пустили — що б сказала я царю? А дарунок? Адже до царя, сину, не підеш без коштовного дарунка! Кажуть, правда, що володар наш добрий і справедливий, — проте ніхто не зважиться чогось у нього просити, якщо не має заслуг перед ним або перед державою чи ж якоїсь іншої приключки. А хіба ти прислужився чимось цареві або державі, щоб дістати від нього нагороду, на яку сподіваєшся? Не личить це тобі, сину, і не дарує нікому цар таких нагород! То як можу я наражати себе на небезпеку, просячи для тебе в царя його дочку?
Почувши від матері такі розумні й розважливі слова, Аладдін мовив:
— О матінко, все, що ти сказала, мудро й справедливо, але ж я покохав царівну Бадр аль-Будур щирим та палким коханням і не матиму спокою, поки не здобуду її! Що ж до дарунка цареві — то дарунок у мене є, і кращого, гадаю, не знайдеться ні в кого в світі. Це — плоди з чарівних дерев, що їх я приніс із підземної скарбниці. Є в нас порцеляновий таріль; принеси його сюди, я насиплю туди цих самоцвітів, і ти віддаси їх цареві. Матінко, це напрочуд коштовні самоцвіти! Я багато разів ходив до ювелірів і дивився, що вони продають. Ті камінці, які вони продають за тисячі динарів, не варті й мідяка порівняно з моїми самоцвітами!
І мати принесла таріль, і Аладдін вибрав найбільші й найгарніші із своїх самоцвітів і клав їх на таріль, поки наклав повний. І коли мати глянула на таріль, то заплющила очі — так сяяли самоцвіти.
— О сину, — мовила вона, — дарунок твій справді коштовний, і я вірю, що подібного до нього немає ні в кого. Проте коли цар спитає в мене: «Чого тобі треба?» — я не спроможусь йому відповісти: «О володарю, я бажаю з тобою поріднитися й хочу, щоб ти віддав дочку за мого сина Аладдіна!» Цар подумає, що я несповна розуму, і мене виженуть з палацу! А може статися, що він звелить постинати нам голови! Та навіть коли цар і прийме дарунок, що я відповім, як він спитає, хто ти є і яку маєш маєтність?
— О матінко, — мовив Аладдін, — цар ні про що тебе не питатиме. Побачивши ці самоцвіти, він одразу зрозуміє, хто я! А якщо все-таки спитає, то скажи, що відповіси йому згодом, а я вже знайду, що сказати. Хіба ти забула, що в мене є чарівна лампа? Лампа допоможе нам! Благаю, йди в палац!
— Що ж, слухаю і корюся, сину! — зітхнула мати. — Завтра вранці піду.
Всю ніч мати сушила собі голову цією справою, а коли настав ранок, стала збиратися в палац. Закуталась вона в покривало, взяла таріль, загорнутий у тонку хустку, і попрямувала до палацу.
Вона нагодилась саме в той час, коли в палац заходив візир з придворними. А незабаром з’явилися інші вельможі, еміри й різні шляхетні та шановні люди. Потім до тронної зали увійшов цар, і всі схилилися перед ним у низькому поклоні. Цар сів на трон, а всі придворні та відвідувачі зайняли свої місця й почали оголошувати скарги, і цар творив суд, оддавав накази, дозволи та заборони, справедливо та мудро розв’язував усі справи. Потім він рушив до своїх покоїв, а придворні й відвідувачі розійшлися.