Казки народів світу

Аладдін вийняв срібну тарілку й подав ювелірові, і старий узяв її, зважив і спитав:

— Скільки давав тобі той гендляр, і чи це така сама річ, як ті, що ти досі йому продавав?

— Авжеж, — відповів Аладдін, — це точнісінько така тарілка, і за кожну він мені давав по динару.

І, почувши це, старий схвилювався й вигукнув:

— А що я тобі казав? Клятий чужоземець! Він обдурив тебе! Ця тарілка зроблена із щирого срібла і коштує сімдесят динарів. Якщо хочеш, я відрахую тобі їх.

І старий ювелір відлічив Аладдінові сімдесят динарів, й Аладдін узяв їх і подякував ювелірові за чесність та справедливість.

Тепер щоразу, як кінчалися гроші, Аладдін продавав старому по тарілці, і по недовгім часі вони з матір’ю стали жити в достатку, проте ке змінили своїх звичаїв — не купували зайвих речей і не робили великих витрат. Аладдін перестав водитися з хлопцями-шалапутами і приятелював тепер тільки з дітьми статечних та шановних людей і щодня відвідував базари, де знайомився з купцями, великими й малими, розпитуючи їх про товари та про торгівлю.

Заходив він і до ювелірів та торговців коштовностями й дивився, що вони продають та купують, і врешті збагнув, що плоди, винесені з підземелля — не скельця чи кришталь, а коштовні самоцвіти, яким і ціни не складеш. І тоді Аладдінові сяйнуло, що він володіє багатством, якого не мають навіть царі, бо не бачив він у ювелірів жодного каменя, схожого на його самоцвіти — всі вони були куди більші, яскравіші й блискучіші.

Аладдін щодня ходив на базар, знайомився з багатими людьми й заводив з ними дружбу. Він розпитував, як купці продають і купують, беруть і віддають, дізнавався, що коштує дорого і що дешево.