Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Аладдін вийняв срібну тарілку й подав ювелірові, і старий узяв її, зважив і спитав:
— Скільки давав тобі той гендляр, і чи це така сама річ, як ті, що ти досі йому продавав?
— Авжеж, — відповів Аладдін, — це точнісінько така тарілка, і за кожну він мені давав по динару.
І, почувши це, старий схвилювався й вигукнув:
— А що я тобі казав? Клятий чужоземець! Він обдурив тебе! Ця тарілка зроблена із щирого срібла і коштує сімдесят динарів. Якщо хочеш, я відрахую тобі їх.
І старий ювелір відлічив Аладдінові сімдесят динарів, й Аладдін узяв їх і подякував ювелірові за чесність та справедливість.
Тепер щоразу, як кінчалися гроші, Аладдін продавав старому по тарілці, і по недовгім часі вони з матір’ю стали жити в достатку, проте ке змінили своїх звичаїв — не купували зайвих речей і не робили великих витрат. Аладдін перестав водитися з хлопцями-шалапутами і приятелював тепер тільки з дітьми статечних та шановних людей і щодня відвідував базари, де знайомився з купцями, великими й малими, розпитуючи їх про товари та про торгівлю.
Заходив він і до ювелірів та торговців коштовностями й дивився, що вони продають та купують, і врешті збагнув, що плоди, винесені з підземелля — не скельця чи кришталь, а коштовні самоцвіти, яким і ціни не складеш. І тоді Аладдінові сяйнуло, що він володіє багатством, якого не мають навіть царі, бо не бачив він у ювелірів жодного каменя, схожого на його самоцвіти — всі вони були куди більші, яскравіші й блискучіші.
Аладдін щодня ходив на базар, знайомився з багатими людьми й заводив з ними дружбу. Він розпитував, як купці продають і купують, беруть і віддають, дізнавався, що коштує дорого і що дешево.
Якось, коли він після сніданку прямував, як звичайно, на базар, почув крик оповісника:
— За наказом царя часу і володаря сторіч, хай усі купці та торговці замкнуть свої крамниці, хай усі люди замкнуться в своїх будинках! Царівна Бадр аль-Будур, дочка нашого могутнього царя, вирушає до лазні! Хай ніхто не виходить на вулицю й не визирає з вікон! Хай ніхто не «слухається цього наказу!
Коли Аладдін почув цю оповістку, йому закортіло бодай одним оком глянути на царівну, і він сказав сам собі:
«Усі навколо тільки й балакають про її красу та чарівність. Невже я так і не подивлюся на неї?!»
І він почав думати-гадати, як би здійснити свій намір, і врешті надумався: вирішив сховатись за дверима лазні й глянути на царівну, коли вона туди входитиме.
Аладдін став за дверима лазні — його не було нікому видно — й почав чекати.
Царівна Будур виїхала з палацу в місто, проминула базари й майдани і наблизилась до лазні. Заходячи туди, вона відкинула покривало, і обличчя її засяяло красою, яскравішою за світло сонця. Один поет сказав про неї:
І коли Аладдін побачив сліпучу вроду дівчини, в серці його спалахнуло палке кохання, і він, приголомшений, повернувся додому. Мати обізвалася до нього, та він сидів, заклякнувши й занімівши. Мати поставила перед Аладдіном обід, але він не зворухнувся.
І тоді мати спитала:
— Синку, що це з тобою? Може, в тебе щось болить? Скажи мені! Я ж бачу, що ти сьогодні не такий, як завжди.
Проте Аладдін так і не здобувся на слово — перед його очима сяяло прекрасне обличчя царівни, і він навіть не почув материних слів.
Мати ледве впрохала його з’їсти трохи страви, і Аладдін з’їв, а потім упав на свою постіль і всю ніч качався з боку на бік, не склепивши очей. А вранці, вставши, не знаходив собі місця. Отак полонила його царівна Бадр аль-Будур!
Мати, дивлячись на нього, зовсім розгубилася. «Може, він занедужав?» — подумала вона й мовила:
— О сину, коли в тебе щось болить, я приведу лікаря — хай він огляне тебе. В нашому місті живе один чужоземний лікар; кажуть, що він великий мастак. Він вхожий навіть у царський палац. Якщо ти захворів, він тебе вилікує.
— О матінко, я не хворий! — відповів Аладдін. — Вчора я побачив царівну, коли вона підняла з лиця покривало, і так закохався у неї, що й не сказати! Я надумав одружитися з нею й просити в царя, щоб він оддав її за мене.