Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
І вона відступила. Поцілувала матір у чоло і пішла до своєї кімнати. Переконавшись, що ніхто за нею не стежить, пошматувала на дрібні клаптики злощасного листа, який уже ні в чому не міг їй допомогти, і викинула їх за вікно. Намагалась зібратися з думками. Треба було спокійно все обміркувати.
Її загнано в глухий кут у рідному ж домі. Вона тут зайва. Все, на що вона колись покладалася, розбито. А вона ж усе віддала ідеалам, що їх втілював цей старий дім. А тепер тут так легко запанувала ота пройда…
І знову Амаду охопило відчуття страшної самотності. Вона вже не кликала в думках Марсіаля, який єдиний іще залишився десь серед руїн її душі. Згадувала, як він кепкував з її намагання обмежувати життя догматичними приписами, часом зовсім нереальними, вважаючи, що в усьому тому винне її цілковите незнання життя. І справді, саме ці погляди спричинили всі її нещастя. Передусім її наївність призвела до шлюбу з Діонісіо. Потім віра в святість сім'ї не дозволяла їй бачити вади свого чоловіка. А згодом, коли вона щиро покохала Марсіаля… Що вона зробила? Зреклася його, єдиної справжньої своєї любові!.. А тим часом Хоакіна обкрадала серце її матері. І вона ж, Амада, сама штовхнула Марсіаля в обійми Ермінії…
Молода жінка аж здригнулася. Чому вона така покірна? Чому дозволила взяти гору над собою якійсь негідниці, котру могла б просто не пустити до материної кімнати і навіть вигнати з дому? Чому сама не стала господинею в рідному домі?.. Раніше, коли вона вважала себе винною перед матір'ю, вона сприймала це приниження, як покару, і ладна була все стерпіти. Але нині, коли вона спокутувала свою провину тяжким горем, відмовою від щастя, навіки знівеченим життям, — хіба не дістала вона права боронити свій останній притулок, останній захисток свого серця?..
Задихаючись від гніву, Амада металася по кімнаті, як загнаний звір. Була певна, що, коли вона розмовляла з матір'ю, Хоакіна підслуховувала в суміжній кімнаті, бо звідти виразно долинав якийсь шерех і покашлювання… Амада нервово засміялася, зібгала в руці хусточку. А чи не поговорити віч-на-віч із служницею? Вона могла б приборкати ту святенницю своєю зверхністю, подавити зневагою. Місяць тому такий вчинок видався б їй негідним, але тепер це був єдиний спосіб дати вирішальний бій за свою долю.
Саме в цю мить у саду з'явилася Хоакіна — видно, йшла до себе. Амада вибігла з кімнати і подалася до чорних сходів.
Хоакіна стояла в своїй кімнатці спиною до дверей, як тоді, коли чистила камею, і злякано обернулась, помітивши на підлозі тінь. Амада пильно дивилася на неї з порога.
— О сеньйоро Амадо! Це ви! — не змигнувши, обізвалася служниця.
— Так, Хоакіно. Я прийшла поговорити з вами. Служниця мовчки присунула їй єдиного стільця, що був у цій чистій, але непривітній, мов келія, кімнатці.
— Але ж сеньйора могла послати по мене.
— Тут буде краще, — сухо сказала Амада і, згорда кивнувши головою, сіла на стілець.
Дивилась на Хоакіну суворо, наче виймала з неї душу, а служниця мовчки чекала.
— За що ви, Хоакіно, ненавидите мене? — зненацька спитала Амада, сподіваючись приголомшити її несподіванкою.
Служниця силувано всміхнулась і заперечливо похитала головою.
— Відповідайте. Чому ви намагаєтесь посварити матір з дочкою?
— Ви самі добре знаєте, сеньйоро Амадо, — спокійно відказала Хоакіна, — якби я хотіла цього, мені було б досить розповісти старій сеньйорі про те, що ви од неї приховуєте…