Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
Серце Амади боляче стиснулось. Вона не розпитувала більше Ермінію ні про що. Бачила, що та криється від неї, хоч дівчина була пустотлива й весела як завжди. А Амада думала собі, що, певне, щасливі людини за Ермінію немає в світі…
Через тиждень Ермінія і Марсіаль знову, ніби випадково, зустрілися коло крісла сліпої. Прийшли майже разом: молодий архітектор — вишукано вдягнутий, з модною зачіскою, а вона — з перлами на шиї, у сукні з прозорими рукавами, і в маленькому капелюшку, з-під якого вибивалися русяві кучерики. Вся кров прилила Амаді до серця, але вона опанувала себе: цікаво, що ж вони робитимуть?.. Вони, усміхаючись, потиснули одне одному руки, і Амада відчула, що вони вже бачились і розмовляли. Потім вона, як завжди приязно, почала розпитувати Ермінію про здоров'я, про нові сукні, доброзичливо згадала невістку… Марсіаль сидів осторонь і дивився на блискучі носки своїх черевиків, чекаючи, коли спаде ця хвиля нудних теревенів. Сеньйора Вільялоса бідкалася, що дівчина рідко їх провідує.
— Ти гордуєш нами, доню моя! А ти ж єдиний світлий промінчик, що забігає до нашої сумної оселі. Чому ж ти забуваєш про нас, не заходиш? Чому така жорстока до тих, хто тебе любить?..
Ермінія кокетливо виправдувалась і усміхнулася всіма ямочками нарум'яненого обличчя. В неї, мовляв, на цьому тижні було два званих обіди, весілля Тронкосо, верхова їзда, бо тепер у моді коні, а скільки візитів, два чи три запрошення до театру, готування до човнярських перегонів і безліч дрібних справ, про які вона й згадати не може! Увечері вона падає на ліжко й спить, як убита. Але всі ці розваги скоро скінчаться — і тато стомився, і грошей вона забагато витрачає… Вона щебетала без угаву, начебто зовсім забувши про Марсіаля і тішачись власним базіканням.
Сеньйора Вільялоса зітхнула.
— Твоя бідолашна сестра, мабуть, забуде в отій глушині про всі розваги. Що вона тобі пише?
Дівчина похитала головою.
— О! Вона старша за мене на п'ять років і нагулялася куди більше, ніж я. Крім того, вона одружена і кохає свого чоловіка. То хіба не однаково, де жити? Коли я вийду заміж, побачите, яка я буду!
І зареготала, наче шлюб — то теж весела розвага.
Марсіаль підійшов до столика, на якому Ермінія залишила сумочку, і грався шовковими шнурками. Дівчина, обернувшись, глянула на нього і насварилася пальчиком.
— Зробіть ласку, покладіть сумочку, бо в ній мої таємниці…
Марсіаль розсміявся. Радів, що трапилась нагода, люб'язно розмовляючи з Ермінією, показати свою байдужість до Амади. Спокій Амади, її дружнє ставлення до нього дратували його.
— А чому ви не дозволяєте мені розкрити ваші таємниці? — спитав він. — Виходить, наче ви боїтесь, що вони виявляться не дуже цікавими.
Ермінія звабливо усміхнулась.
— Ото ще! Мені байдуже! Відкрийте сумочку! В гріху — покаяння.
Марсіаль не примусив довго себе просити. Розкривши сумочку, він витяг звідти дзеркальце з золотим обідком, гарненьку пудреницю, коробку з рум'янами, мереживну хусточку, записничка з олівцем, кілька поштових листівок і менший за мізинець платиновий образок святого Антоніо. Шия святого була обв'язана шовковою ниткою. Молодик іронічно засміявся:
— О, який музей! Ви нічого не залишили вдома, сеньйорито?
— Це моя зброя! — відповіла вона, анітрохи не бентежачись. — І мушу вас, необачного, попередити: вона стріляє!
— А цей ідол у зашморгу?
— Більше поваги, сеньйоре! Це святий Антоніо. Правда, йому бракує цнотливості. Я ношу його, щоб кинути виклик долі. Подруга моєї сестри носила його чотири роки і стала черницею. Може, й мені таке судилося.
Вона дивилась на молодика спокійно, навіть трохи глузливо, ніби хотіла показати свою перевагу над ним.
А спохмурніла Амада думала: саме такі жінки й роблять чоловіків щасливими. Отже, нехай так. Вона пожертвує собою заради його щастя… Із заклопотаним виглядом вона підвелась і залишила гостей біля сліпої, яка не могла їм заважати. Вже виходячи з кімнати, почула, як старенька казала Марсіалеві, наче справжня сваха:
— Будь обережний, сину мій, а то цей святий Антоніо іще посміється з тебе!..
Повернувшись через півгодини, Амада побачила, що Марсіаль і Ермінія любенько собі розмовляють і сміються, не зважаючи на стару господиню, яка куняє в своєму кріслі,— зовсім як колись, у щасливі дні «великого божевілля». Побачила — і знову вийшла, щоб не заважати. Але молоді люди одразу ж немов відсахнулись одне від одного; їхній запал миттю згас, наче від злих чарів.