Суспільно-політичні твори

У народу-раба чужомовна школа, незрозуміла по мові, не відповідна психічній структурі даного етичного типу, не може сприяти розвитку духовного і матеріального гаразду.

І москаль досяг своєї мети: таки прищепив нашим дітям, вихованцям його шкіл, виключаючи небагатьох, ненависть і зневагу до всього українського. І зруйнована багата і давня українська культура!

Нарід український все швидше і швидше йде по сходах у темряву, а рівночасно зникає моральність і культурні форми життя.

Рівень культурного розвитку селянина понижчав остільки, що він уже не має слів для вислову розумінь хоч трохи абстрактних: свою мову він забуває, а чужої не навчився і лишився таким рабом без мови. І ми бачимо, що українці і їх гнобителі москалі та поляки поставлені в різні умови: одні, пануючі (москалі та поляки), мають усі засоби і змогу невпинно розвиватися, другий, зневолений, українці, без права розвиватися.

Хто одержить перевагу в економічній боротьбі? Ясно — нарід московський і нарід польський. Ми бачимо, що усі багатства і капітали України швидко переходять до рук москалів та поляків, що, як сарана, обсіли наш край — одні в Росії, другі в Австрії. Так галич злітається на труп...

І став земельний володар-москаль, фабрикант-москаль, крамар-москаль, усе москаль або поляк, а українець все нижче і нижче йде по сходах до ступені робочого товару. І стали українці, виключаючи небагатьох, складатися майже виключно із селян і робітників, та і в сій верстві зайняли останнє місце, яке лишилося не зайняте московськими або польськими робітниками. І робітники і селяни наші зубожені, здеморалізовані, без пошани до своєї національності.

Із того, що тут доведено, можна уже зробити деякі виводи відносно бу-дуччини українців. Москалі що часу, то з більшим успіхом конкурують з українцями на економічному полі; промисел і торгівля, а з ними і капітали все більш і більш гуртуються в руках москалів. Успіх взагалі надає пихи і погорди, і, очевидно, недалекий той час, коли москаль голосно скаже: «Було б нерозумно узяти у дітей хліб і кинути собакам; дбаймо тільки про своїх дітей». А робітники-москалі! Їх зараз утискує правительство і капіталізм. При сих обставинах взагалі можна сподіватися симпатій і співчуття до нас, нації раба, бо хто страждає, той здатен співчувати стражданням другого. Але і нині москалі-робітники не тільки не симпатизують нашим справедливим вимогам рівної свободи, але відносяться незвичайно вороже навіть до найменшого натяку про се. Можна уявити собі, чого нам можна буде сподіватися тоді, як москалі-робітники здобудуть собі політичні права; вони будуть відноситися до нас так, як нині німці, англічани і інші робітники пануючих націй відносяться до зневолених націй.

Ясно, що тоді сі спілки, що нині існують, збільшаться надзвичайно і матимуть непереможну економічну силу.

Сі спілки робітників-москалів будуть забороняти свойому господарю капіталісту приймати на свою фабрику чи завод робітників нашої нації погрозою страйків і взагалі, як се роблять нині англійські і німецькі робітники проти ірландців, чехів і інших.