Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Голова дивізії все ж таки знайшла якусь перерву в цьому потоці людей і возів і ввійшла туди. Коли задні підтягнулись, рушили далі, лишивши сотню на місці з наказом не дозволяти обозам та частинам інших дивізій розривати колону Запорожців. Вже було темно, коли до нас приїхав ординарець отамана [Михайла] Омеляновича-Павленка з наказом: "Всій армії зосереджуватися в селі Вільшанка і навколо нього".

Я доповів отаманові Гулому, що, на мою думку, наказ не є раціональний: Командарм змучений триденним боєм і, певно, тому тільки й видав його, але ми не маємо права цей наказ виконати, бо не виключений нічний напад ворога. Якщо вся армія, стомлена до краю, зосередиться в одному місці, то досить нападу навіть одного ескадрону, щоб викликати загальну паніку. Я пропонував командирові дивізії не виконувати наказу й заночувати в с. Вербка, про що надіслати донесення в штаб армії.

— Ми будемо недалеко від решти армії; якщо ворог наскочить на Вільшанку, ми спокійно приготуємось до бою і допоможемо вільшанській залозі. Якщо напад буде на нас — то вона допоможе нам.

Отаман Гулий згодився і зупинив колону біля криниці, обсадженої вербами. То було роздоріжжя на Вербку й Вільшанку. Поки дивізія підтягнулась, а старшини штабів армії та дивізій сортували колону по дивізіях та полках, у колоні Запорожців все полягло на землю і заснуло. За якийсь час, по отриманню донесення, що дивізія зібралася, було передано командирам полків бути на поготівлі до бою, і дивізія рушила далі на Вербку.

Кінний запорозький полк, що знову прилучився до дивізії, виставив сторожову охорону; дивізія зайняла Вербку, й за якихось півгодини все вже спало мертвим сном, змучене фізично й морально триденним боєм.