Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Ніч з 1 на 2 травня дивізія (отаман Олександр Загродський) ночувала в лісі, що на захід від м. Жабокрич. Від 4-ї до 12-ї години дивізія вела бої із броньовиками, що прикривали ворожі ешелони, які відходили зі ст. Вапнярка на Рудницю під впливом бою під Тульчином і нападу повстанців Нестеренка на ст. Журавлівку (все, що стосується Волинської дивізії, подаю зі слів [під] полковника Марущенка-Богданівського. — М. К). Перешкодити відходу не вдалося. З 12-ї до 18-ї год. тривав гарматний бій, а о 24-й год. дивізія перейшла в рішучий наступ і захопила ст. Крижопіль враз із 2 гарматами й великою здобиччю. Але недовго Волинці господарювали на станції, бо незабаром їх вибили звідси броньовики, а о 3 — 4-й годині 3 травня подана з півночі ешелонами большевицька піхота повела наступ. Наступ було відбито, але частину дивізії, послану в обхід атакуючого ворога, заатакували большевики, що відходили з Вапнярки. Ця частина дивізії відійшла з великими втратами й загубила одну гармату. Бій припинився. Большевики міцно займали станцію Крижопіль, а Волинці зайняли вичікувальне становище на схід від неї.
Близько 10 год. розвідка Запорожців викрила, що з боку Крижополя насуваються броньовики. Дивізію було заховано в лісі, що на південний схід від м. Княжопіль. Батарея Алмазівців і кулемети пішого полку стали на позицію біля лісу в кущах, а технічний курінь сотника Герасимова (вправного й відважного сапера, героя Крюківського бою в 1919 р.) було надіслано до підриву залізниці.
Броньовики йшли дуже помалу, а як підійшли до будки (сотник Герасимів не встиг підірвати залізницю), гармати й кулемети відкрили вогонь. Броньовики відповідали, але одне із перших стрілен Алмазівців трапило в перший броньовик і тим примусило обох до втечі чимскоріше на Крижопіль. Дивізія негайно рушила за ними слідом, а в цей момент зліва почулася стрілянина — то Волинці знову перейшли в наступ. На цей раз ворог не ставив жадного опору, й станцію зайняли Волинці й Запорожці — прекрасний приклад підтримки частин і чудової орієнтації без наказу вищого начальства!
Приблизно за півгодини отаман Гулий наказав звільнити станцію, бо з півдня нібито знову надходили броньовики. Наказ було поспішно виконано, але броньовики не надійшли: вони, очевидно, відійшли на Бірзулу. Тим часом Київська дивізія вела тяжкі бої вже не з обозами, а з авангардом ворога, який почав відходити із фронту. Піхота Київців прийняла бій під селом Кисличкою, зазнала великих втрат, але затримала ворога й дала можливість дивізії приготовитись до бою.
3-й кінний полк, що тоді був у Марківці, рушив на стріли, але застав дивізію вже в марші з Антополя в Савчинці. В лісі між цими селами знову розгорівся бій, і тут відзначилася піхота Київської дивізії, відбиваючи завзяті атаки ворожої кінноти. Коли колона дивізії проходила попід самим лісом, її було обстріляно справа кулеметним вогнем з дистанції 600–800 кроків, отаман [Михайло] Омелянович-Павленко йшов пішки на чолі 3-го кінного полку, він показав рукою напрямок і видав команду: — Третій полк, в атаку!
Полк із місця понісся, блиснули шаблі, залунало "Слава!", ворог сховався до лісу, а колона продовжувала марш.
Ворожий авангард, що вів бої з дивізією, не переслідував її, а зараз же, по зайняттю Антополя, звернув на Марківку й далі на М'ясківку. 3-й кінний полк зайняв Антопіль, де перебув ніч із 3 на 4 травня. Запорозькі обози ще під час бою з броньовиками було скеровано на М'ясківку, яка вважалася місцем безпечним, бо на північ від неї знаходилась десь (докладно не було відомо, де саме) Київська дивізія. Але при наближенню до М'ясківки обози зустрілися з большевиками, які тільки що мали бій з Київцями. Все, що було живого в обозі — з рушницями й без них, — розсипалось у лаву й чекало наступу, але ворог не атакував, а спішно пройшов через М'ясківку на Гарячківку (вже пізніше виявилося, що то був головний напрям відступаючих ворожих колон).
Запорозька дивізія розмістилась у М'ясківці. Отаман Гулий виїхав до отамана Омеляновича-Павленка (зв'язок зі штабом армії було встановлено), а я, навіть не поївши, ліг спати, бо був страшенно змучений двома безсонними ночами. Скільки я проспав, не знаю. Збудив мене полковник Яшниченко, бо большевики обстрілювали М'ясківку. Коли я одягнувся і вийшов на вулицю, перед хатою вже вишикувалися зв'язки на чолі з енергійним хорунжим Пруглом. Я розіслав словесний наказ (бо не мав часу писати й боявся випустити частини з рук): "Всім витягуватися із села тими шляхами, якими прийшли сюди!" Отаман Гулий ще не встиг виїхати з містечка, як почув стрілянину й повернувся до дивізії. Над нами рвалися шрапнелі, але частини спокійно залишили містечко.