Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Залишившись за нього на його місці (командира дивізії), я дав наказ Чорному полкові вислати міцний пост із кулеметами на схід до Білоусівки і зайняти ліс, бо передбачав можливість переслідування нас ворогом. За праве крило я був спокійний, бо там був отаман Гулий; завжди в найнебезпечніших місцях, герой тоді, коли все готове піддатися паніці, він умів робити героями тих, хто був безпосередньо біля нього. Тепер він був на правому крилі, а тому я звернув свою увагу на ліве крило. Діставши донесення, що Чорні вже вирушили до лісу, я зарядив відхід Кінно-гірського дивізіону на рисях із займаної позиції за ліс, де знову належало стати на позицію. Дивізіон знявся без втрат, але пішому полкові прийшлось відходити під таким вогнем, що всякий порядок було загублено.
Саме тоді, коли я під'їхав до Чорних запорожців, ворог почав міцно обстрілювати ліс. Луна від вибухів зміцнювала гук. У цей час біля лісу опинився загін повстанців з Бершаді, який підійшов з тилу. Йому я наказав зайняти позицію біля Білоусівських хуторів, а пішому полкові відходити до Федорівки. Тут же, в лісі, опинилися всі величезні обози дивізії, що в паніці поривалися тікати з Кирнасівки кудись на захід. Вдалося привести їх до порядку й направити теж до Федорівки. Нарешті ліс звільнився від пішого полку й обозів. Кінно-гірський дивізіон я теж спрямував у Федорівну, незабаром зняв і бершадських повстанців, залишивши в лісі, в ар'єргарді, Чорних запорожців, з якими й сам залишився. Стрільна ворожої артилерії вибухали десь наліво. Незабаром, коли все в лісі заспокоїлося, і тільки артилерія нас непокоїла, приїхали отаман Гулий і зв'язковий старшина з Київської дивізії. Виявилося, що отаман Тютюнник ще не розпочав рішучої атаки на Вапнярку, а тим часом уже наближався вечір. Тоді вирішено зібрати дивізію до Федорівки. Отаман Гулий зараз по приїзді до цього села виїхав у штаб армії.
Ситуація була критична: Запорожці були втомлені боєм, Київці і Волинці ще до цього часу успіху не мали, ворог великими силами, знятими із фронту, загрожував нам з півночі. Навіть якби поляки перейшли в наступ і примусили большевиків до відходу, то нас би змели большевицькі маси.
Завдання мінялося: треба було не робити вже прориву ворожого фронту, а шукати можливості зійти з тилових шляхів ворога. Так само зрозумів ситуацію і штаб армії, а тому вже близько 22-ї години дивізія дістала наказ рушити на Шарапанівку і прориватися просто на захід. Київська дивізія вночі мусіла рішучо атакувати ст. Вапнярка, а Волинська — ст. Крижопіль. Вирядження штабом армії сотника [Семена] Лощенка як зв'язок до поляків було завчасне, — він сидів у нас у штабі і песимістично дивився на майбутнє. Мені теж було нерадісно в цей вечір так гарно початого дня. А все ж непереломна воля отамана М. Омеляновича-Павленка зуміла, як завжди, вивести армію навіть і з цієї, здавалося, безвихідної критичної ситуації.
Близько 1-ї години, в ясну місячну ніч, дивізія, виділивши Запорозький кінний полк в армійський резерв, вирушила на Шарапанівку й прибула туди вдосвіта 3 травня. Так закінчився перший день бою. В той час як Запорожці провадили бої під Тульчином, Київська дивізія чомусь не рішалась атакувати ст. Вапнярку, але ще 2 травня 3-й кінний полк було вислано на ріг лісу, що на південь від села Крижопіль (все, що стосується дій Київської дивізії і 3-го Кінного полку, подаю зі слів полковника Олександра Вишнівського. -М.К.).
Близько полудня 2 травня, себто коли Тульчин взяли Запорожці, почався відхід большевицьких обозів з півночі; частина цих обозів потрапила до рук 3-го кінного полку. В ніч із 2 на 3 травня Київська дивізія (отаман Тютюнник) з боєм захопила ст. Вапнярку, там до її рук дісталося величезне майно й, здається, ешелон штабу 14-ї совєтської дивізії. Не затримуючись на станції, дивізія перейшла залізницю і, виславши відділ на с. Кисличку (мабуть, як бічний загін), маршувала на с. Антопіль, де ночував з 2 на З травня кінний полк. З травня, вранці, цей полк зробив напад на большевицький обоз, що проходив через с. Марківку.
Тим часом Запорозька дивізія пройшла с. Шарапанівку й наближалася до залізниці Вапнярка — Бірзула (тепер м. Котовськ. — Ред.). Там вона через помилку мала сутичку з Наддніпрянською сотнею (сотника Євсієва) Галицької кінної бригади, при якій перебував командувач армії зі штабом. Після короткої перестрілки сотня продовжувала рух на захід, а дивізія перейшла залізницю і без сутички з ворогом дійшла до м. Княжопіль. Тепер, на підставі оповідань [під]полковника [Андріана] Марущенка-[Богданівського], постараюсь описати діяльність Волинської дивізії.