Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Що сталося? Достойний продовжувач справи Шкільного дзвону, — видавив із себе Нік.

— Ти проспав медичний огляд. Вже практично всі нові учні пройшли його. Я думав, ти вже там, а потім зрозумів, що ти заснув після обіду. Ось і прибіг тебе попередити, — скоромовкою випалив Касталатус.

— От лихо. Невже я так довго спав? Треба таки завести собі будильник, а то завжди буду запізнюватися, — сказав собі учень. — Дякую. Молодець, що розбудив. Зачекай хвилину, я перевдягнуся, проведеш мене на огляд.

Він пошкодував, що перед оглядом не може нормально помитися, хоча з радістю одягнув чисту білизну й нові випрасувані речі, взяв заготовлені подарунки та відправився за Касталатусом до лікарів. Коли вони прибігли, учнів вже не було. Нік заглянув в приймальню лазарету, де проходив огляд. У кутку зали, біля столу стояла жінка, а навколо неї юрмилися з десяток учнів старших курсів. Він зайшов у зал і привітався.

— Що вам потрібно тут? — суворо запитала жінка.

— Та ось, на огляд прийшов, — відповів учень.

— Тебе не вчили приходити вчасно? Огляд вже закінчено, — сказала магеса й повернулася до учнів.

— Ну, може, вибачите старого? Пам’ять вже підводить, та й по коридорах бігати швидко не можу, — спробував пожартувати Нік, підходячи до групи учнів. Всі вже відволіклися та стежили за незвичайним учнем, який нахабним чином порушує всі правила Школи.

— Старий кажеш? Скільки ж тобі років, старий? — відреагувала магеса на жарт.

— Так уже сорок два набігло, — зображуючи старого, відповів Нік.

— Мені вже вісімдесят три. Хоча для учня першого року ти дійсно немолодий.

— Та невже? Ніколи не повірю. Виглядаєте ви максимум на сорок, — вирішив зробити комплімент.

— Що за грубі лестощі? — відповіла жінка. Але все-таки посміхнулася і трохи почервоніла.

— Що, були зайві гроші? Вирішив погратися в мага? — глузливо додала магеса, вважаючи, що порушник — багатий ледар, який не має магічного Зерна, а для розваги купив собі місце в Школі.

— Я настільки лінивий, що добровільно, навіть для розваги, ніколи б не ганьбився, йдучи в Школу разом з молоддю. Так вийшло. Знайшли Зерно, відправили до Школи, — відповів Нік. Його навіть трохи зачепило таке припущення.

— Добре. Ми оглянемо тебе, раз прийшов, — пом’якшала жінка, зацікавившись. — Всі вільні на сьогодні. Завтра підведемо підсумки сьогоднішнього вашого тестування. Полі і ти, Амалі, залишіться. Подивіться ще й цього новенького.

Всі учні вийшли, хоча було видно, що їм цікаво подивитися, чим все закінчиться. Залишилося дві дівчини. Одна зовсім молоденька, довга, сутула та незграбна. Друга, навпаки, виглядала старше, років на 25 і була дійсно красунею. Задивившись на неї, він проґавив, як магеса щось його запитувала. Їй довелося повторити голосніше, щоб він зрозумів запитання.

— Як тебе звуть, учню? — перепитала вона.

— А… — до нього дійшов нарешті зміст питання. Від відірвав погляд від молодої красуні, щоб відповісти. — Мене Нік. Нік Еліша Гаммел Крігер.