Золотий маг. Книга 1. Зерно

— В принципі ніхто не забороняє учням виходити за межі, але треба повідомити викладача-куратора клану або учня-куратора, так само відзначитися у чергових на виході. Викладачі завжди повинні знати, де знаходяться їх учні, — продовжив розповідь Кавар. — Тепер ми перебуваємо на подвір'ї Школи. Тут проводяться великі урочисті заходи, коли їх неможливо провести у великій залі. Звідси ми можемо побачити всю Школу. Отже, прямо перед нами основна будівля навчального закладу. П’ять поверхів вгору та два під землею. Ліворуч і праворуч дві невеликі триповерхові будівлі, що з’єднані з основною будівлею замку переходами. Ліворуч адміністративна будівля. Там кабінети директора та інших служб. У тому числі казначейство, де ви щотижня будете отримувати стипендію. Вона не дуже велика, але все таки краще, ніж нічого. На першому і другому році навчання це по одному золотому на тиждень, а на третьому-четвертому — по два. Ці гроші зможете витрачати для купівлі одягу, різних побутових дрібниць, на прогулянки в місті чи просто збирати. Але не все так просто. Одним з покарань за погане навчання, за порушення дисципліни, за погану поведінку може бути позбавлення стипендії на тиждень або на місяць. Тому пам’ятайте про це. Так само в цій будівлі живуть робітники та співробітники школи. Будівля праворуч вже знайома вам всім зсередини. Це медичний блок. Там знаходиться наш лазарет та навчальні аудиторії факультету Медицини. Є серед вас учні зі срібним Зерном? Ага, бачу двоє. Але срібні, як відомо, діляться на дві групи: це маги Думки і маги Медицини. У кого буде схильність до лікарських чар, будуть займатися в цьому корпусі. Крім того, як ви можете бачити, зліва до основної будівлі прилягає вежа. У вежу ми сьогодні не підемо. Там у нас зали історії Школи, оглядовий майданчик і особисті покої директора. Оглядовий майданчик раніше використовували як місце спостереження для військової охорони, а зараз це місце відпочинку викладачів. Учням туди вхід заборонений. Гаразд, пішли далі, нам ще дуже багато чого треба оглянути.

Учні ланцюжком почали заходити в будівлю Школи. Нік йшов останнім. Йому зовсім не хотілося знову лізти в лабіринт кам’яних коридорів. Він зловив себе на думці, що за останні два дні це були перші півгодини на свіжому повітрі. Весь інший час він переміщувався виключно всередині будівлі Школи. «Треба з цим закінчувати, — подумав учень. — Як мінімум годину на день прогулянка, а то скоро перетворюся на крота».