Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ніку, я розумію, що тобі зараз нелегко. Але ти повинен пам’ятати, який дар ти отримав і скільки тобі треба займатися, щоб мати можливість правильно та в повній мірі його використовувати. А що буде далі, коли тобі треба буде займатися більше, за інших учнів? Адже їм доведеться вчити тільки один основний вид магії, тебе ж чекає навчання як мінімум за трьома основними та декількома другорядним видами. Це просто величезний обсяг занять.

— Скажу чесно — мене це тільки лякає. Я взагалі не хотів ставати магом. У мене було хороше, спокійне, розмірене, забезпечене життя і тільки доводи Ліни змусили мене змінити все. Я й до тепер не до кінця впевнений, що зробив правильний вибір.

— Але ж у тебе унікальний дар, його не можна просто взяти та викинути, — здивувався таким словам директор.

— Я прожив сорок два роки, не знаючи про цей дар, тому для мене це, скоріше, не дар, а важкий тягар, що звалився несподівано. Думаю, що прекрасно зміг би і далі жити без здібностей мага, тому прошу поки не судіть мене занадто суворо. У мене раптово все змінилося в житті та ще й дуже кардинально. Ви навіть не уявляєте наскільки, — гірко посміхнувся Нік. — Мені треба час, щоб звикнути.

— Розумію. Я завжди тобі допоможу, якщо треба буде. Але якщо ті новини, які ти нам приніс, збудуться, то у нас дуже мало часу, щоб ти виріс в сильного мага. Пам’ятай це.

— На жаль, я пам’ятаю про це, — сказав сумно учень. — Це обтяжує мене ще більше. Занадто високі очікування у Ліни, Вищого, вас щодо мене. Я не впевнений, що зможу їх виправдати. Як я любив говорити раніше, поживемо — побачимо.

— Ти, головне, вір у себе. І все вийде, — спробував підбадьорити директор.

— Ще одна цитата з минулого. Та куди ж тепер я подінуся з підводного човна, — сказав він і посміхнувся.

— Не зрозумів? — перепитав Магістр.

— Та неважливо. Дякую за розуміння та підтримку, професоре. Можна я піду?

— Так-так, звичайно. Якщо потрібна буде допомога, обов’язково звертайся до мене, — сказав Хеган, відпускаючи учня.

Друга половина дня обіцяла бути більш цікавою. Для новачків мали проводити докладне ознайомлення зі Школою, щоб вони знали, де що знаходиться та не губилися в нескінченних коридорах. Таке заняття зустріли з великим ентузіазмом. Всі швидко пообідали та, не чекаючи призначеного часу, зібралися у дворі Школи в очікуванні цікавої екскурсії. На диво, Ніка теж охопив юнацький азарт бажання дізнатися більше про Школу. Раніше, подорожуючи Європою, він часто бував у старовинних замках, але вони скоріше навіювали на нього нудьгу своєю занедбаністю, відсталістю, старовиною. Але тут був величезний «живий» замок, в якому йому належало довго жити й вчитися.