Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ти ж, звичайно, не скажеш, де вона? — запитала Целмаліт, трохи заспокоївшись.

— Звичайно ж, ні, — відповів учень. — Це для її ж безпеки. Так буде краще для всіх. Але якщо все буде добре, то, можливо, я зможу передати їй від вас лист у відповідь.

— Спасибі, Ніку. Вона просить долікувати тебе та змушувати займатися фізичним навантаженням, щоб скинути зайву вагу. Я все зроблю. А ще просить тебе оберігати. Від чого? Для тебе існує небезпека тут в Школі?

— Поки що ні. Але думаю, що через деякий час все може змінитися, не лише для мене, але й для всіх, — сказав Нік та простягнув магесі пакет. — Там маленькі подарунки. Вибирав на її прохання, тому не судіть суворо.

Целмаліт відкрила пакет повністю і побачила косметику, яку купив Нік для неї, готуючись до від’їзду.

— Думаю, ви самі розберетеся, що для чого тут. Але я змушений повторити. Про вміст, так само як і про лист, краще нікому не розповідати. Коли щось закінчиться, то флакони і коробочки потрібно ретельно знищити. Лист необхідно спалити, — нагадав Нік. — Я, мабуть, піду. І так затримав вас своїм запізненням, тим паче вечеря скоро.

— Так, звичайно. Можеш іти. Ще раз дякую за таку новину. Я обов’язково виконаю все, що вона мене просила, — сказала магеса і тепло посміхнулася.

— Ну, можна без фізичних навантажень. Мені хоча б до навчання звикнути треба, — жартома попросив Нік.

— Навіть не сподівайся, — почув уже за дверима.

У коридорі на лаві сидів Касталатус і чекав.

— А ти чому тут сидиш, а не в себе в кімнаті?

— Тебе чекаю, — просто відповів учень.

— Навіщо?

— А що мені там робити?

— Ну, познайомився б з іншими учнями. Пора вливатися в колектив. Зрештою, є Матотору.

— Та вони всі шарахаються від мене і шепочуться за спиною. Ніби я чудовисько. А Матотору тільки про їжу може говорити та весь час мене на кухню тягне, — поскаржився Касталатус.

— Зрозуміло. Ну, пішли. Думаю, що наш ненаситний друг нас вже чекає, щоб на вечерю потягти, — посміхнувся Нік, і вони відправилися в житловий корпус.

Вечір пройшов спокійно та приємно. Вони не поспішаючи повечеряли, чекаючи, поки Матотору з’їсть три порції і вирушили по кімнатах. Нік спокійно розібрав валізу і рюкзак, розклав всі речі та раніше ліг спати, щоб зранку було легше вставати.

Ранок, добре виспавшись, Нік зустрів бадьорим та веселим. Він потроху починав звикати до розпорядку дня в Школі. Подлубавшись в зубах дерев’яною паличкою, вмившись прохолодною водою з бочки та швидко поснідавши, він разом з усіма перволітками відправився на заняття. Новачки насторожено поставилися до нього і Касталатуса, тому знайти нових друзів поки не виходило. Навіть учень з їх клану Гвелінор весь час проводив з іншими новачками, намагаючись триматися від них подалі. Ніка це навіть влаштовувало. Спочатку треба було самому прижитися в новому світі, роздивитися, а потім заводити друзів.