ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Безумовно, саме ситуація принесла найгірше у життя багатьох студентів-добровольців, перетворивши деяких на лиходіїв, а інших — на патологічних жертв, але мене більше трансформувала система. Мої підопічні були ще дітьми, недосвідченими юнаками. Я ж був загартованим дослідником, зрілим чоловіком, який виріс на вулицях Бронкса, із потрібним для виживання в ґетто вмінням тверезо оцінювати ситуацію й передбачати сценарії поведінки.

Проте минулого тижня я поступово перетворився на Великого начальника в’язниці. Я ходив і говорив, як він. Кожен, хто опинявся поряд, відповідав мені, наче йому. Тобто я став одним із них. Я злився воєдино з образом авторитарного, зарозумілого начальника, якому все життя протистояв і навіть ненавидів. Я втілив цю абстракцію в життя. Я міг би виправдовуватися, що як добрий начальник обмежив застосування охоронцями фізичного насильства. Однак це дало їм змогу спрямувати свою енергію в бік винахідливішого психічного насильства.

Безсумнівно, це була моя помилка — поєднувати ролі головного науковця і суперінтенданта. Адже їхні різні, часом конфліктні, інтереси створювали плутанину в моїй ідентичності. Водночас обидві ролі посилювали мою владу, що впливала навіть на багатьох «сторонніх», які контактували з нами, але не були частиною Системи: батьків, друзів, працівників, поліцейських, священика, представника преси й адвоката. Вочевидь, опинившись у центрі Системи, неможливо оцінити її вплив на трансформацію почуттів, дій і мислення. У пазурах Системи особа просто прямує вперед, реагуючи у природний спосіб на виклики часу і місця.

Якщо ви опинилися у дивній, новій і жорстокій Ситуації всередині могутньої Системи, навряд чи ви вийдете із цієї Ситуації тією самою людиною, що увійшла у цей тигель людської натури. Ви не впізнаєте своє звичне відображення, якщо вам покажуть його поруч із теперішнім вашим відображенням у дзеркалі. Усім хочеться вірити у свою внутрішню силу, відчуття суб’єктності, наснагу протистояти зовнішнім впливам, на кшталт тих, що діяли під час Стенфордського в’язничного експерименту. Для декого ця віра виявиться правдою. Зазвичай таких осіб небагато, це рідкісні птахи, яких я опишу згодом. Для більшості ж з нас віра в спроможність протистояти силам ситуації й системи — лише ілюзія власної невразливості. Парадоксально, але ця ілюзія знеохочує нас бути пильними і робить ще вразливішими до маніпуляцій.