Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Близько п’яти років тому.
Керол повсякчас намагалася відповідати якомого стисліше; попри те, що вона брехала Ернестові, це «розслідування» зацікавлювало її дедалі більше. «Дивовижно, — міркувала жінка, — наскільки швидко терапевтичний процес починає тебе зачаровувати. Один-два сеанси — і ти вже на гачку, а коли психотерапевтам вдається тебе підчепити, вони можуть робити що завгодно: змусити тебе приходити на щоденні сеанси, встановлювати будь-яку оплату, трахати тебе на килимі й навіть брати за це гроші. Можливо, чесність за цих умов є небезпечною. Але іншого виходу немає: якщо я почну все вигадувати, то невдовзі заплутаюся у власному павутинні брехні. Цей чоловік мерзотник, але він не ідіот. Ні, я маю залишатися собою. Однак це треба робити якомога обережніше. Обережніше!»
— Отже, Каролін, п’ять років тому ви усвідомили свою помилку, але на розлучення не подали. Можливо, ваш шлюб мав і позитивні риси, про які ми ще не встигли поговорити?
— Ні, він був просто жахливий. Я не кохала й не поважала Вейна, і те саме можна сказати про нього. Він нічого мені не давав. — Керол приклала до очей серветку. — Що тримало мене в цьому шлюбі? Господи, якби ж то я знала! Звичка, страх, моя донька (попри те, що Вейн ніколи нею не переймався), навіть не знаю, що ще… Рак Вейна і моя обіцянка… я не мала куди піти — в мене не було інших пропозицій.
— Пропозицій? Себто від чоловіків?
— Авжеж, я не мала пропозицій від чоловіків. Ернесте, поговорімо про це сьогодні, я вас дуже прошу. Мені треба щось робити зі своїм сексуальним потягом — я відчуваю справжній голод, я просто у відчаї. Коли я сказала про відсутність пропозицій, ішлося про роботу. Я не мала жодних блискучих пропозицій на кшталт тих, які отримувала в юності.
— Атож, блискучі пропозиції. Знаєте, я досі згадую, як кілька хвилин тому ви плакали — ми саме говорили про те, що ви були найкращою студенткою на курсі, про ваші безмежні кар’єрні можливості…
Керол скам’яіна. «Він намагається повернутися до цієї теми, — думала вона. — Щойно вони знаходять вразливе місце, як одразу починають у ньому порпатися».
— Це дуже боляче — думати про те, яким могло бути ваше життя, — зауважив Ернест. — Згадуються рядки Вітьєра «Зі слів сумних, що мовив ти чи написав, найбільш печальні — то “Якби ж я знав…”».
«О ні, — подумки мовила Керол, — тільки не це. Тепер він цитує поезію, і його ніяк не зупинити. Ще трохи — і візьметься за стару гітару».
— Отже, — вів далі Ернест, — ви відмовилися від усіх цих можливостей заради життя з Вейном. Невигідна угода — не дивно, що ви намагаєтеся про це не думати… бачите, скільки болісних відчуттів зринає, коли ми починаємо це обговорювати? Гадаю, саме з цієї причини ви не розлучилися з Вейном, адже тоді вам довелося б зазирнути в очі реальності. Тоді ви не змогли б заперечувати, що відмовилися від стількох важливих речей, зокрема свого майбутнього, майже нічого не отримавши натомість.
Керол, сама того не бажаючи, здригнулася. Ернестова інтерпретація поцілила просто в яблучко. «Чорт забирай, відчепися від мене! Тебе ніхто не просив порпатися в моєму житті!»
— Можливо, ви маєте рацію. Та все вже в минулому, тож як це може допомогти нам зараз? Саме про це і йшлося, коли я говорила, що не варто порпатися в минулому. Минуле лишилося в минулому.
— Невже, Каролін? Не можу з вами погодитися. Гадаю, що ви не просто зробили поганий вибір у минулому — ви й досі це робите. У вашому сьогоденні.
— А в мене є вибір? Я маю відмовитися від чоловіка, який от-от помре?
— Я знаю, це звучить жахливо. Але саме так ми й робимо неправильний вибір: переконуємо себе, що іншого виходу немає. Можливо, це має стати одним із наших завдань.
— Це ви про що?
— Я хочу допомогти вам зрозуміти, що завжди є інші варіанти й насправді вибір широкий.
— Ні, Ернесте, ми знову повертаємося до того, з чого почали. Є тільки два варіанти: або я відмовляюся від Вейна, або залишаюся з ним. Хіба не так?
Керол опанувала себе: вигаданий Вейн аж ніяк не скидався на Джастіна. Однак, спостерігаючи за тим, як Ернест намагається їй допомогти, вона розуміла, як йому вдалося промити Джастіну мозок, аби той її покинув.
— Ні, зовсім не так. Ви робите чимало припущень, які не співвідносяться з реальністю. Скажімо, щодо того, що ви з Вейном завжди ставитиметеся одне до одного з презирством. Ви навіть не припускаєте, що люди можуть змінюватися. Боротьба зі смертю — великий каталізатор змін для нього і, можливо, для вас теж. Імовірно, вам могла б допомогти сімейна терапія — ви казали, що не розглядали цей варіант. Можливо, глибоко всередині насправді є почуття, які ви з чоловіком ще можете для себе відкрити. Зрештою ви прожили разом дев’ять років, виховували дитину. Як ви почуватиметеся, якщо покинете його або він помре, а ви усвідомите, що могли докласти більше зусиль і налагодити стосунки? Я певен, що вам буде значно легше, якщо ви знатимете, що зробили все можливе. Можна поглянути на це й під іншим кутом, — вів далі Ернест, — скажімо, піддати сумніву ваше базове припущення, адже ви вважаєте, що бути поряд із ним до останнього подиху — це вірне рішення. Чи це справді так? Я не певен.