Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
— Справді, хто ж є правою рукою найславутнішого?… змушувати мудрого і вченого Христового слугу до посередництва між мною та патрикієм імперії?… Їхати з Італії до Галлії… наражатися на небезпеки і невигоди дороги через Альпи?!… Воістину, нема для кого… Я скромний Христовий вірний і радо скорюся повазі та пораді Божого слуги… але не розумію, як ти міг, побожний і мудрий мужу, живити якусь надію, що схоче тебе послухати… хто?… наче правовірний християнин, а насправді друг огидних безбожних поган і ницих єретиків!
Кинув на Аеція зухвалий викличний погляд. Але патрикій навіть не глянув у його бік, повністю поглинутий стеженням за рухами обличчя та виразом очей диякона. Не отримавши жодної відповіді, Альбін Соммер підняв голос на тон і вів далі:
— Бо воістину, хто ж є правою рукою найславутнішого?… Поганин Марцеллін… Чия загибель витиснула сльози з твердого, наче камінь, воїна?… Язичницького короля Ругіли… і Літорія… Чию статую звелів поставити в сенаті? Ворога Христової віри, Флавіана… Кого зробив консулом разом із собою?… Єретика Сигісвульта… З ким побрався?… З аріанкою, єретичкою…
Диякон Леон гостро його перебив:
— Дивуюся, найпресвітліший префекте, що не повертаєшся аж до часів, коли твій прадід за Діоклетіана та Максенція кидав християн левам на пожирання… Найдостойніша Пелагія не лише шанує Христа Сина Божого, єдиносущного з Отцем, але ще й особливо поклоняється Марії Theotokos і пам’яті святого єпископа Афанасія[126].
Аецій насилу стримує посмішку, яка тиснеться на губи. Лише тепер належно оцінив вартість своєї перемоги над Пелагією.
Здивування, що малюється на обличчі Соммера і звучить у його голосі, вже невдаване. Ще дужче роздратований неочікуваним опором Леона, зовсім уже не панує над собою… тупає ногою… кричить:
— Не смію судити мужа, що не сьогодні-завтра стане Христовим священником. Але глянь у своє серце, мудрий побожний Леоне. Скажеш, може, що захищаєш нашого патрикія не як Божий слуга, а як римлянин?… Я знаю багатьох дияконів і пресвітерів, які не інакше кажуть. Але, воістину, кого ж ви захищаєте?… Чоловіка, що йшов до влади через убивства, а до своєї потуги — через дружбу з гунами. Хіба ж не вбив Фелікса? Не погрожував двічі вічній Августі ворожою навалою? Не здійняв бунту проти законного патрикія?… А його перемоги?… Смійся, мудрий Леоне!… Умів бити варварів, але теж, як бачимо, — не надто… Не впорався зі свебами… Боїться Гейзеріха… Зазнав ганебної поразки під Толозою, бо це ж його задум… його волю розгромив король Теодоріх в особі Літорія! А як бив інших, то не сам, а з допомогою гунів… Хто переміг бургундів? Воістину, не Аецій, лиш Аттіла… Хто перемагав готів?… хто прийшов на відсіч до Нарбони?… Гуни… А Аецій? Лише раз став перед лицем гідного противника… римського полководця… під Арімінумом… Ти ж знаєш, побожний Леоне, як це закінчилось! — закінчив, гучно розреготавшись.
Лише тепер пальці Аеція перестали барабанити по столі. Леон кинув благальний погляд на патрикія. Той, однак, не звертаючи на нього уваги, підійшов до Соммера і, торкаючись грудьми його грудей, спокійно сказав:
— Добре, що ти нагадав мені про Фелікса… варто би повторити…
Миттю завмер сміх на вустах Альбіна. Увесь з’їжився, але не зблід, — навпаки, обличчя мав червоне і гаряче…
— Він хворий! — скрикнув Леон. — Глянь, найславутніший, його всього палить гарячка…
Швидко став між Аецієм і Соммером. Префект почав тремтіти — Леон не знав, зі страху (може, щойно зрозумів, що каже!) чи через хворобу?… Швидко торкнув його палаючу долоню… Потім глянув на обличчя: погляд Альбіна був цілковито спокійним… думка, яка на ньому відбивалася, була думкою здорової людини… Леон миттю зрозумів, що слід робити: з одного боку — переконати Соммера, що у сказаному ним немає слушності… (Диякон був твердо певен, що префект насправді на має слушності!) А з іншого боку слід одразу з коренем вирвати із Аецієвої душі смертельну образу, що була чудово замаскована, проте загрожувала страшними наслідками! Вхопив обох за руки і гаряче скрикнув:
126
Афанасій Великий (295 — 373 р.) — святий, отець Церкви, єпископ Александрійський; головний противник аріанства, захисник віри, відстоював догмати про природу Святої Трійці та божественності Ісуса.