Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
— Вітаю вас, посли могутнього і пишного царя, єдиного, кого вічні цісарі Риму можуть назвати своїм братом. Вітаю і дякую за таке гарне і таке ласкаве до мене привітання… Я справді не сподівався, що Цар Царів стільки знає про скромного цісарського слугу і так про нього пам’ятає…
Оточення патрикія насилу стримувало сміх, — а водночас усіх Аецієвих товаришів і помічників переповнювала гордість од думки, яку славу має в далеких королівствах їхній очільник і добродій. Лише префект преторію Патерій гнівно зціпив зуби: образа маєстату не підлягає сумнівам і, коли Аецій не згодиться найближчими ж днями вислати до Персії офіційного, — ним самим підписаного — листа зі скаргою та протестом — буде це ще одним доказом того, що свідомо прямує до приниження величі святої цісарської особи…
Думаючи так, Патерій не сподівався, що за мить дістане ще один доказ цього. Аецій певний час із посмішкою придивлявся до послів, їхніх занепокоєних облич, дивних уборів, чудернацьких, закривлених дугою коротких мечів, а врешті сказав:
— Ще раз дякую Цареві Царів і вам, достойні мужі… Воістину, рідкісний це приклад віддавання почестей згідно із черговістю заслуг… А тепер звольте вдатися до Лаврового Палацу і поклонитися тому, хто носить багряницю та вінець імператорів Роми…
І відразу ж додав із турботою в голосі:
— Буду щасливий, довідавшись, що не трапилася з вами по дорозі жодна неприємна пригода…
Атож, пригода була. Уже в західній частині Іонійського моря галеру, на яку вони сіли в Александрії, наздогнали три швидкохідні піратські кораблі, — як потім виявилося, вандальські. Послам загрожувала певна загибель, — вандали вже вдиралися на борт, — коли ось раптом із півдня — наче випірнувши з-під води, — примчали чотири бистрі галери… натисли на піратів… затопили два їхні кораблі з усім екіпажем, а третій був захоплений у рукопашному бою, після чого рятівні галери зникли так само швидко, як примчали… Посли тільки й встигли, що побачити золоті орли на їхніх палубах і обмінятися кількома словами з молодим ватажком рятівників. Розпитував, хто вони, куди їдуть, а, коли на прощання запитали його ім’я — («Аби ми знали, за кого молитися Ахурамазді»), відповів, усміхнувшись:
— Я Аецій морів…
Слухаючи розповідь персів, Аецій насилу стримував гордість і радісне зворушення, які його переповнювали: справді, не можна добитися більшого тріумфу… не можна зазнати вищої пошани… Бо осе ворог, переможений, вигнаний, безсумнівно скривджений, — щоб прославити свою потугу на морі, називає себе Аецієм водних просторів!… Адже це Себастьян, зять Боніфація, останній меч у руках Плацидії, — став пострахом вандалів і справжнім господарем морів… Тікаючи від переможного Аеція, рушив до Нової Роми і запропонував Феодосієві свою службу як король піратів із цісарської ласки… Невдовзі дійсно прославився швидкістю, відвагою та жорстокістю, — справжній пірат, хоча страшний лише для вандальських кораблів, од яких останнім часом аж кишіло Середземне море… Казали, що Гейзеріх боявся його більше, ніж усіх італійських військ. Справжні морські розбійники, донедавна пострах усіх римських кораблів, юрбами збиралися під знаки Себастьяна, зачаровані його славою… Тому Аецій морів мав своїх Астуріїв, Андевотів, Марцеллінів, а, можливо, і Меробадів: дисциплінованих, відданих, готових на все…
Радість і гордість Аеція поділяють усі присутні, лише префект Патерій ще сильніше зціплює губи, дивиться на патрикія з-під лоба і думає:
«Сухопутний пірат із гунської ласки…»
Приязно попрощавшись із послами, Аецій переходить до кімнати, прикрашеної білою статуєю Боніфація, де його вже чекає молодий princeps magistrianus школи agentium in rebus — око й вухо патрикія.
— Є новини? — весело питає схиленого у покірному поклоні молодика.
— Багато новин, найславутніший мужу…
— Добрі?
— Дуже погані.
Аецій спокійно сідає край заваленого сувоями і кодексами столу.
— Кажи.
— Перша новина, — трохи тремтячим голосом читає з таблички магістріан, — подружжя молодого Гунеріха з донькою короля візіготів остаточно вирішене… Вже навіть призначено день весілля…