Аецій, останній римлянин

У перистилі чекають посланці Сигісвульта. Magister utriusque militiae підганяє патрикія, щоб сам якомога швидше їхав до Неаполя. Вже тридцять літ, від нападу Аларіха, Італії не загрожувала така страшна небезпека, як нині. Вся східна Африка: Проконсулярна і Бізацена, не кажучи про рештки Нумідії, захоплена вандалами. Їхні кораблі не лише нападають на галери, які пливуть зі Сходу та Іспанії, але й з’являються поблизу італійських берегів. У Сицилії Гейзеріх обложив Лілібею і перекидає з Африки все нові війська. З хвилини на хвилину рушить до Італії. Щоправда, Аецій також перекинув уже через Альпи майже всі галлійські легіони, але ж вони ще тягнуться під Медіоланом і Равенною — а Сигісвульт не має під рукою навіть половини італійських військ: не має нічого, крім трьох палатинських легіонів та одинадцяти ауксиларіїв, а що ж це значить перед лицем страшного Гейзеріха?… Магістр обох військ вже два тижні очікує прибуття патрикія до Неаполю: був у Римі і ось знову повернувся до Равенни! Посланцям наказано навколішках благати найславутнішого, щоб негайно, не чекаючи навіть сніданку, сідав на коня і рушав до Кампанії. Та ось вони вже годину стоять у перистилі, а їх ще не допущено перед обличчя патрикія. Нетерпеливляться. Що ж може робити Аецій?.. Кажуть їм, що зачинився у бібліотеці з пресвітлим Вегецієм Ренатом. Насправді ж Ренат від самого ранку ще ні на мить не покинув святого палацу, де читав вічному Августу нові розділи своєї книжки про військове мистецтво, а патрикій сьогодні ще навіть не заглядав до бібліотеки. Щойно повернувся з Классійського порту, де оглядав із Марцелліном кораблі, якими хотів перекинути з Іллірії допоміжні війська, прислані Феодосієм на допомогу Заходу, — і відразу ж, вистрибнувши з колісниці, швидким кроком, майже бігом поспішив до гінекею. Йому сказали, що найдостойніша сама, у маленькому саду. Справді, за мить побачив, як вона прогулюється по сонячній стороні, глибоко занурюючи ноги у м’який, дуже нагрітий промінням пісок. Це нагадувало їй дитинство… Африку… Але, думаючи про Африку, зовсім не відчувала радості: ось уже все втратила. Вандали привласнили всю спадщину Пелагіїв — не мала нічого. Та, помітивши Аеція, повеселішала. Коли кинувся до неї, тремтячи від гарячкової цікавості та тривожного хвилювання, не могла не посміхнутися, хоча й опустила соромливо очі до землі….