Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Ну… ну, чого ти, Лізонько, усе ж добре! Зараз поїдемо додому. Я усе тобі розповім…
— Ти геть не хочеш сприймати мої слова серйозно! — вона шморгнула носом і витерла вологу шоку.
— Усе, Флемінгу, на сьогодні бокс скінчився! — підморгнув Марко Янові. — Ніякого боксу, — наголосив він, — НА СЬОГОДНІ.
Уже після того як Флемінг вийшов з автівки, Елізабет почула від Марка неймовірну історію його зцілення і пригадала непоказного містера Селфріджа, давнього батькового товариша, і його дивовижний талант. Коли вона була ще зовсім дівчиськом, Селфрідж, навідуючись до батька, показував їй цікавезні фокуси: умів приліплювати собі до лоба і долонь срібні ложки і навіть ворушив важким прес-пап’є, що лежало на столі у татовому кабінеті…
— А що він робив? — запитала. — Як лікував?
— Нічого особливого… — Марко стенув плечима. — Просто клав долоню мені на плече, проводив по спині… Іноді здавалося, наче у нього із долоні б’є вогняний струмінь просто у болюче місце, у м’язи. Здавалося, я можу бачити, як всі пошкоджені тканини знову зростаються, оновлюються… Як пульсує кров! Було кілька сеансів. Сьогодні я вирішив переконатися, що справді одужав. І, як бачиш, лікування містера Селфріджа таки допомогло… Я умовив Флемінга побоксувати зі мною — рука чудово діє! Я не відчуваю жодного дискомфорту чи болю.
Ліза винувато глипнула на Марка.
— Пробач мені… Я у будь-якому разі не повинна була…
— Усе добре! Ну, Лізонько… Усе ж добре! Знаєш, кохана, як мені було важко мовчати про моє одужання? Не казати тобі? Хотілося розповісти ще того самого дня. Але я спершу хотів пересвідчитися, впевнитися самому, що то не якась фантасмагорія.
Вона усміхнулася.
— Я скучила за тобою таким, Марку! — проказала тихо.
— І я. За такими нами, — не відриваючи погляду від дороги, додав він.
Його ліва рука торкнулася її коліна, пальці вправно підчепили поділ сукні, потягнули вгору, ковзнули по шовковій панчосі, аж до защіпки шовкового пояса.
— Бачиш… я ж казав — рука діє чудово! — знову мовив він, усміхаючись собі під ніс.
Елізабет зайшлася сміхом, упіймала коліньми Маркову долоню.
— Дурненький, це ж не та рука!
Він звернув у якийсь порожній провулок, далі повів авто за місто, манівцями, аж поки останні поодинокі будинки не залишилися далеко позаду. З’їхав на грунтівку, що вела у напрямку потемнілої смуги лісу на горизонті.
— Ти куди мене везеш? Маркусю… дитина ж удома зачекалася!
Він зупинив авто просто серед поля, заглушив мотора і повернувся до неї. Торкнувся долонею Лізиної щоки, занурив пальці у бездоганні хвилі зачіски.
— Маргарита з нянькою, — промовив, нахиляючись ближче, як уві сні знайшов губами її губи. — З нею нічого не станеться, — прошепотів, жадібно цілуючи Лізу. — Я шаленію від тебе, Елізабет Сеймур! Кохана моя!
Вона вивільнилася зі свого пальта. Нетерпляче потягнулася до нього, тільки-но Марко всадовив її собі на коліна. У вузькому просторі було геть незручно, але це вже не мало ніякого значення.
Він знову знайшов Лізині вуста.
Його пальці взялися за дрібні ґудзички сукні, що тягнулися від ямки на горлі униз, аж до шкіряного пояска на талії. Вивільнив її плечі, торкнувся пружних грудей під теплим шовком комбінації, занурився в них обличчям. Притис до себе її слухняне, гнучке, оголене до пояса тіло, відчув, як у ній усе стискається від солодкої напруги. Його губи тим часом поцілунком ловили її збитий подих, зціловували з шиї і грудей ледь вловимий аромат флердоранжу. Їхні стогони змішалися, повітря у салоні автомобіля стало густим і важким, схожим на те, яке буває перед грозою, перед першими розрядами грому і спалахами блискавки. Запітніле скло відгородило їх від навколишнього світу.
Якийсь час вони так лежали, занурившись одне в одного, вслухаючись у тишу і власне дихання, смакували післясмак поцілунків і пристрасті, що все ще витала у наелектризованому обмеженому просторі автомобільного салону.
Найменший порух було зробити ліньки.
Марко розслаблено видихнув, підняв голову, поцілував Лізині пом'яклі, напіввідкриті уста.
— Люблю тебе! — прошепотів їй на вухо. — Світ мені без тебе немилий, Лізо!
Вона тихенько засміялася, нарешті усвідомлюючи на собі вагу його тіла і те, як їй незручно лежати зараз отак під ним, у вузькому просторі на сидінні автомобіля.
— Я геть себе не відчуваю… — відповіла тихо. — Марку… ти розчавив мене. Мене більше немає!
— Вибач, вибач, люба моя…
Хотів було піднятися, та Ліза знову притягнула його до себе. Міцно обійняла за шию.