Українець і Москвин: дві протилежності

Почалася епоха, що її яскраво намалював найглибший знавець московської душі Ф. Достоєвский в своїх романах («Бєси» та ін.). Ця епоха почалася цілою низкою блискучих, неймовірних перемог московської нації всередині і назовні імперії. До проводу нації прийшла націоналістична московська еліта. Прийшли до проводу люди, які вийшли з глибин свого власного народу; люди чистої, незіпсутої чужими генами крови; люди не з надщербленою — як у їх попередників — душею; люди, які твердо вірили в свій нарід, а не сумнівалися, як попередники; люди гарячої, фанатичної віри в своє післанництво, а не літотеплої, як у їх попередників; люди, які мали відвагу викинути європейський фіговий листок, що ним прикривали свою наготу їх попередники; люди які мали відвагу відкрито і з національною гордістю проголосити всьому світові свою наготу за свій національний ідеал. Ці люди мали величезну наснагу, не загнуздану цивілізацією дикунської душі. Вони не мали скептичного європейського розуму, і в тому була їхня велика СИЛА. Вони його і не потребували, бо мали щось сильніше за розум для боротьби за існування — мали свіжий, не приглушений цивілізацією інстинкт первісної людини. їхній національний інстинкт і вивів їх із усіх небезпек і далі вказує їм безпечний шлях, цим інстинктом нова московська націоналістична еліта нехибно відчула прагнення і бажання свого народу — панувати, наказувати іншим народам, а самим не працювати. Ця еліта і дала це все своєму народові. Народ зрозумів свою еліту і оцінив її і все, що вона йому дала. Тому–то піддержав її, піддержує і буде піддержувати.