Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У соціялістичнім СССР бачимо такий цинічний глум над робітниками, над ідеєю професійних робітничих спілок, що європейські й американські профспілкові діячі не вірили своїм очам, читаючи офіційні совєтські закони про «професійні союзи» СССР. Та як же можна повірити, коли москвини обернули догори ногами саму ідею професійних спілок, які в СССР захищають інтереси роботодавця, а не робітників. Ба, гірше того — є знаряддям роботодавця, щоб посилити потогонну систему, знаряддям для максимального ВИЗИСКУ роботодавцем робітництва.
К. Маркс пророкував також і концентрацію земельних посілостей, зубожіння селянства, утворення величезних латифундій. І тут життя глузує з того «пророка». В сільському господарстві у всіх цивілізованих країнах іде повною ходою процес ліквідації великих земельних посілостей; іде процес роздроблення їх. У кожній вільній країні були причини того процесу. В Америці причиною є звичайний арифметичний рахунок; великі земельні маєтки стають тепер дефіцитними. Власник великого земельного маєтку не може найняти робітників, не тому, що не має грошей, але тому, що платня робітника перевищує вартість виробленого, отже, власник мав би докладати до своєї землі зі своєї кишені, замість класти до неї. Такого абсурду ніхто робити не буде, і тому фермер примушений обробляти свою землю своїми силами, силами своєї родини, а це виключає всяку можливість латифундій, пророкованих К. Марксом. Лише в СССР сповнилося це пророцтво К. Маркса — виросли великі земельні латифундії з мільйонами рабів–колгоспників, що їх обробляють. Про рентабельність їх нема що говорити, бо рабам нічого не платиться за їх працю, навіть не годують їх, а вони мусять жити з шматка землі, що навколо його хати. Соціялізм.
Нарешті, К. Маркс пророкував, що капіталісти сконцентрують і політичну владу в своїх руках, не допускаючи до влади нікого іншого. Ми є свідками, як капіталістичний уряд, напр., в Америці (ЗСА), буквально грабує капіталістів, взагалі багатших людей системою прогресивного податку. В Америці той, хто заробляє менш як 2000 дол. річно не платить ані сотика податку. Хто заробляє, скажім 5000 дол., віддає чверть того заробітку державі у формі податку. Хто заробив 50000 дол. (річно) віддає половину. Хто заробив 500000 (в році) віддає три чверті. У мільйонерів уряд забирає дев’ять десятих їхнього заробітку. Щось не виглядає, щоб уряд Америки був в руках «акул Волл–стріту». Натомість уряд СССР є щось далеко, далеко гірше, як усі «акули Волл–стріту» накупу.
В СССР колгоспник є справжній люмпен–пролетар, бо ж ходить босий і голий, живе голодний і холодний в буді чи землянці, і цей люмпен–пролетар віддає державі 90% своєї продукції. З такого ж люмпен–пролетаря — фабричного робітника уряд СССР здирає в різних замаскованих формах 75% його продукції. Але чим вище стоїть особа на совєтській гієрархічній драбині, тим менший відсоток свого заробітку віддає державі. Напр., з робітника, що заробляє, скажім, 300 рублів, здирає 30 руб., с. т. 10% на «добровільні» державні позички, а з інженера, що заробляє 3000 руб., також беруть 30 руб., с. т. 1%. Великі ж бонзи не платять державі ані сотика зі свого заробітку. Як бачимо «прогресивні» москвини–марксисти також мають систему прогресивного податку, лишень обернену догори ногами. В Америці чим багатша людина, тим більший відсоток заробітку віддає державі. В СССР навпаки: чим бідніша людина, тим більший відсоток свого заробітку віддає державі. Проте москвини називають свою владу «Рабочє–крєстьянскає Правітєльства» і лякають своїх рабів страшним страхопудом — капіталізмом.