Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
З генетики ми знаємо, що вроджені властивості є майже вічні, а набуті можуть зникати. Інстинкт заклав в людину сам Бог, щоб вона із своїм слабим розумом не загинула. Первісна людина, з її малим розумом не загинула головно завдяки своїм тваринним інстинктам. Модерна цивілізація приглушує, послаблює природні інстинкти в людині, а в народів нецивілізованих природні інстинкти не послаблені. Москвини протягом всієї своєї історії були відрізані від впливів цивілізованого світу і тому вдержали свою «незіпсуту» цивілізацію, первісну дикунську ментальність, а з нею і силу тваринного, нехибного інстинкту. Ось чому національний інстинкт москвинів відіграв і ще грає вирішальну роль в їхній історії. Лише завдяки своєму гострому національному інстинктові москвини не зникли як нація, а навпаки виросли в світову загрозу. ЛИШЕ завдяки йому. Доказів цього, конкретних фактів з їхньої історії можна навести цілу купу. Пригадаймо собі хоч би той хаос в душі москвина (з його практичними наслідками в житті), що його породила домішка української крови. Здоровий національний інстинкт москвина нехибно підказав йому, що європейські духові первні спричинюють у його душі хаос, а з того хаос суспільний, що автоматично перейде в хаос державний, с. т. приведе до загибелі нації й імперії.
Протиставити силі європейської культури силу своєї власної москвин не міг з тої простої причини, що, народившись щойно в X ст., московський нарід не мав ще часу не те що розвинути, але навіть породити свою культуру, крім аж надто примітивного дикунського фетишизму. Не лишалося москвинові іншого виходу, як тікати від загрози своєму життю — тікати від європейської культури. Найпростішим способом було відгородитися китайським муром від Европи, залізти в свою національну шкаралупу. Це москвин і зробив. В цій духово–культурній шкаралупі він і просидів аж до XIX ст. Не залетів до тої шкаралупи ані один хоч би маленький вітерець від великих культурних буревіїв в Европі. Правда, москвин «врятувався» в тій шкаралупі від «латинської єресі», але й законсервував свою «культуру» X–XV ст. Та головно законсервував також і свій розум, не дав йому можливости розвинути скептицизм, здібність критично сприймати нові ідеї.
Сімдесят років тому писав московський професор: «Московщина завжди визнавала лише свій світогляд, а всі інші заперечувала. Вона виплекала в себе релігійну і національну нетерпимість та зарозумілий фанатизм, що вважав всі народи зіпсутими і тому забороняв всякі зносини з закордоном. Китайською стіною відгородила себе Московщина від культурного світу, від справжньої освіти (за: Л. Пипін. «Історія рускай літератури»). Ця фотографія СССР зроблена 70 років тому.
Все ж з 1654 року (по Переяславі), а особливо з 1708 року (по Полтаві) хоч і слабий, але дув з України європейський вітерець на Московщину. Численні українські (і німецькі) емігранти в Московщині точили, мов шашелі, дірки в московській шкаралупі. В XIX ст. через ті дірки почали вилазити на світ Божий перші смільчаки, т. зв. «западнікі», і нюхати погоду. А по Т. Шевченкові український вітерець почав щораз більше кріпшати, набирати на силі. Заносилося набурю. І відчув своїм нехибним національним інстинктом москвин і попробував ту бурю «васпрєтіть» (заборонити) — посилив стократно нищення української культури, української мови, українських інституцій. Пекуча сатира, кпини з того «васпрєтіть» немосквинів Д. Фонвізіна, А. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лєрмонтова, С. Щєдріна відкрили багатьом москвинам очі на даремність всіх тих «васпретіть» накупу. Мусили москвини шукати чогось сильнішого і звернули свої очі на Европу в надії знайти там. Не маючи скептичного розуму, який поміг би їм критично оцінити і вибрати з багатющої європейської скарбниці те, що було б добрим для Московщини, москвини звернулися до свого вірного рятівника — національного інстинкту. І він не завів — указав москвинам на духово споріднений їм марксизм.
В жовтні 1917 року відродилася по короткому занепаді (1875–1917) стара епоха московської історії. Епоха НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ Московщини. Це підтверджує один з визначніших москвинів проф. П. Струве, кажучи: «Большевицька революція є однозначна з закінченням доби європеїзації Московщини» («Саціальная і еканамічєская історія Расіі»). «Знімечена петербурзька імперія розвалилася, і під своїми руїнами погребла різнонаціональну інтелігенцію, що завзято розхитувала основи імперії» (Б. Гомзін. «Большевизм»). Національний інстинкт москвинів нехибно вказав їм на джерело їхньої слабкости, на їхню найбільшу історичну помилку — Петрове «вікно в Европу» — і повів їх до праджерела їхньої сили — до національної Москви. «Московщина повернулася назад до XVI ст., до Питочнава пріказа, до апрічіни, Соловків, шукання «ізмєни» і «паднаготнай правди». Кремль, що пам’ятає Іванів, Малютіних, Ґодунових і «тішайних», знову вступив на кін історії в знаних візантісько–азійських шатах соціяльного православ’я — большевизму. І сучасні князі московські в пошукуванні «нових» форм старого московського імперіялізму, — старанно реставрують концепції Івана III про III Рим та різні «електрифікації» Петра І» (Є. Маланюк. «Петербург» // ЛНВ. — X. — 1931).