Ежені Гранде. Селяни

— Мені здається, що ви готуєте з нього такого ж злодія, як і всі інші,— сказав Сібіле, — бо він ніколи не лягає спати, не маючи на совісті будь-якого вчинку.

— Ах, пане Сібіле, у нього совість спокійніша за вашу… Бідне маля! Що воно візьме? Трішки травки… Воно краще, аніж душити людину. Звісна річ, він не знає, як ви, різних там арихметик, не вміє ще віднімати, додавати, множити… Ух, і шкодите ж ви нам! Ви кажете на нас, що ми зграя розбійників, і в вас причина цієї незгоди між нами, нашим паном, людиною чесною, і нами, теж чесними людьми… Нема чеснішого краю за наш! Ну, чи є в нас хоч які прибутки? Хіба ми не ходимо всі мало не голі, разом з Мушем? Спимо на гарних квітах, щоранку вмиваємося росою, і якщо ніхто не зазіхне на повітря, яким ми дихаємо, та ще на сонячне проміння, яке ми п'ємо, я вже й не знаю, що можна в нас відняти! Багатії крадуть у куточку біля пічки, це далеко спокійніше, ніж збирати те, що валяється десь у хащі лісу. Ні польових сторожів, ні лісових об'їзників нема для пана Гобертена, який прийшов сюди голий, як церковна миша, а тепер має два мільйони! Чи довго сказати: «Злодії!». От уже п'ятнадцять років, як дядько Гербель, збирач податків із Суланжа, їздить з наших сіл уночі із своїми грішми, а ніхто з нього ще й двох ліарів не поспитав… Щось це не скидається на злодійську країну! Злодійство нас не дуже збагачує. Ану, покажіть-но мені, хто з нас — чи ми, чи ви, буржуа, — може жити, нічого не роблячи?

— Якби ви працювали, то й ви мали б забезпечений прибуток, — сказав кюре. — Бог благословляє працю.

— Не хочу вам перечити, пане абате, бо ви ученіші за мене, може, роз'ясните мені отаку справу. Ну, от я тут весь перед вами, — ледар, нероба, п'яниця, нікчемний дядько Фуршон, який дістав освіту, який побував у фермерах, а потім потрапив у нещастя і з нього не видряпався!.. Так-от, яка ж різниця між мною і отим славним, отим чесним дядьком Нізроном, сімдесятирічним виноградарем, — бо він мені ровесник, — а він шістдесят років порпався у землі, підводився щодня вдосвіта, щоб іти на роботу, в нього й тіло наче залізо й чиста душа? Я бачу, що він такий самий голяк, як і я. Пешіна, його внучка, у прислугах у пані Мішо, тоді як мій хлопець Муш вільний, як повітря! І виходить, що цей бідолаха нагороджений за свої чесноти так само, як я за свої вади покараний. Він не знає, що таке склянка вина, він скромний, мов той апостол, він ховає мертвих, а я, я примушую танцювати живих. Він натерпівся нестатків, а я пожив собі на утіху, як і належить веселим чортовим дітям. Ми з ним маємо однакове щастя, обом нам побілило снігом голови, в обох нас чортма в кишені, і я йому даю мотузку калатати в дзвін. Він хоч з республіканців, а я з п'яниць та ланців. От і вся різниця. Нехай там селянин, на вашу думку, живе чи добре, чи погано, — вмирає він, як і народивсь, у дранті, а ви в тонкій білизні!..