Ежені Гранде. Селяни

Абат Бросет і Блонде підкорилися закликові хазяйки дому і, вийшовши за нею, стали чекати її на терасі перед фасадом замку.

— Що ви про все це думаєте? — запитав Блонде в абата.

— Я тут на становищі парії; мене висліджують, як загального ворога, я повинен відкривати очі й вуха своєї обережності, щоб уникати пасток, які мені розставляють, щоб від мене звільнитись, — відповів служитель церкви. — Між нами, я дійшов до того, що іноді себе запитую — чи не підстрелять вони мене з рушниці…

— І ви лишаєтесь? — сказав Блонде.

— Оправі господа бога треба служити так само вірно, як оправі імператора! — відповів священик з простотою, яка вразила Блонде.

Письменник узяв руку священика й щиро потиснув її.

— Ви тепер повинні зрозуміти, — продовжував абат Бросет, — чому я нічого не можу знати, що готується. Але мені все ж здається, що генерал тут під ударом того, що в Артуа і в Бельгії зветься поганою долею.

Тут потрібні кілька фраз про бланжійського кюре.

Цей абат, четвертий син заможної буржуазної родини в Отені, був розумною людиною і дуже високо тримав священицьке звання. Маленький на зріст і кволий, він надолужував свою непоказну зовнішність тим упертим виглядом, що так пасує бургундцям. Він прийняв це малозначне місце через відданість справі, бо його релігійні переконання на цей раз підтримувалися переконаннями політичними. В ньому було багато чого від священиків старих часів; він був пристрасно відданий інтересам церкви й духовенства; він бачив стан речей в усьому їх обсягу, і егоїзм не примішувався до його честолюбності: служити було його девізом, служити церкві й монархії на найнебезпечнішому пункті, служити в останніх лавах, наче солдат, який почуває, що завдяки його старанності й мужності він рано чи пізно буде генералом. Він не порушував жодної із своїх обітниць, — чесноти, бідності, слухняності; він виконував їх, як і всі інші обов'язки своєї посади, з тією простотою і тією благодушністю, що становлять ознаку чесної душі, відданої добру так само в силу природного інстинкту, як в силу твердості й могутності релігійних переконань.

З першого погляду цей визначний священик вгадав прихильність Блонде до графині й зрозумів, що перед однією з Труавіль і письменником монархічного напряму він повинен виявити себе дотепною людиною, бо його духовний сан вже забезпечує йому повагу. Він мало не щовечора приходив зіграти четвертим у віст. Письменник, який зумів гідно оцінити абата Бросета, виявив йому стільки уваги, що обоє вони пройнялися взаємною симпатією, як часто буває з розумними людьми, які радіють, знайшовши співбрата або, коли хочете, слухача. Кожна шпага любить свої піхви.

— Але чому ж, пане абате, ви, людина, яку самовідданість підносить далеко вище над ваше становище, приписуєте подібний стан справ?

— Мені не хотілося б відбутися загальними фразами після такого похвального для мене вступу, — відповів усміхаючись абат Бросет. — Те, що діється у цій долині, спостерігається скрізь у Франції і походить від надій, якими рух 1789 року напоїв, так би мовити, селянські уми. Революція глибше зачепила одні місцевості, ніж інші, і ця прикордонна смуга Бургундії, така близька до Парижа, належить до місцевостей, де зміст руху було сприйнято як торжество галла над франком[63]. З історичного погляду селяни перебувають ще на другий день після жакерії, і поразка їх записана на їх душі. Вони вже не пам'ятають про самий факт, він перейшов у стан інстинктивних ідей. Ідея ця живе в селянській крові, як ідея вищості колись жила в крові дворянства. Революція 1789 року була реваншем переможених. Селяни ступили твердою ногою у володіння землею, якого феодальне право позбавляло їх дванадцять століть. Звідси любов селян до землі, яку вони ділять аж до подрібнення однієї борозни на дві частини, і це нерідко зводить нанівець можливість оподаткування, бо вартість володіння не відшкодувала б витрат по зніманню податків…