Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Як і в Георгіївському трактаті, у Маніфесті Алєксандра I йдеться «о свободном отправлении своей веры и при собственности своей неприкосновенно»[24], а «царевичи сохранят наделы свои»[25]. Захопивши територію, російські війська скасували грузинську монархію, принагідно захопивши Імеретинське царство, а потім і заборонивши автокефалію Грузинської православної церкви. Практично впродовж усього XIX століття майже щорічно у всіх частинах Грузії піднімали повстання і бунти проти російської окупації. Поширювані радянськими підручниками міфи про «добровільне приєднання» Грузії не мають жодного підтвердження.
Друга окупація Грузії відбулася у 1921 році, вже радянською Росією. Демократична республіка Грузія була створена в 1918 році, її визнали європейські країни Антанти. У Грузії були проведені парламентські вибори і сформований уряд. Перша спроба радянської Росії захопити Грузію у 1920 році виявилася невдалою, і Кремль вирішив укласти 7 травня 1920 року «мирний договір», у статті 2-й якого було написано: «Росія зобов’язується відмовитися від будь-якого втручання у внутрішні справи Грузії». 16 лютого 1921 року без оголошення війни із трьох напрямків Червона армія ввійшла у Грузію. У Тбілісі прибув «Грузинський ревком», створений із членів РКП(б), перетворений цього ж дня у Раду народних комісарів Грузинської РСР.
І радянській владі грузини жити спокійно не давали. У 1924 році планувалося повстання Какуци Чолокашвілі, періодично партизани проводили свої акції аж до початку Другої світової війни. У 1956 році величезна маніфестація була розстріляна радянською армією; демонстрації відбулися в 1978 році; в 1980-х роках були численні акції і голодування. У квітні 1989 року людей, які зібралися на проспекті Руставелі, знову розігнали радянські війська. Для нової Росії, що оголосила себе «демократичною державою», яка насправді намагається зберегти імперію під іншою назвою — СНД, остаточна втрата Грузії у плани не входила. Кремль підтримав абхазьких та цхінвальських сепаратистів і ввів свої війська — спочатку під виглядом «невідомих» літаків і танків, які потім були названі «миротворчими силами». Цього разу Росії вдалося окупувати лише 25 відсотків території Грузії.
3 лютого 1994 року в Тбілісі президентами Єльциним та Шеварднадзе був підписаний Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Російською Федерацією та Грузією. 1 березня Парламент Грузії ратифікував документ про вступ Грузії до СНД і Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю. Державна Дума цей Договір проігнорувала, обдуривши Шеварднадзе. Кремль був задоволений тим, що Грузія ввійшла до СНД і пообіцяла зберегти російські військові бази на своїй території. В Договорі у Статті 1-й були записані важливі зобов’язання сторін: «послідовно керуватися принципами взаємної поваги державного суверенітету, територіальної цілісності й непорушності кордонів, рівноправ’я і права народів розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи один одного, не-застосування сили або загрози силою, включаючи економічні й інші способи тиску, мирного врегулювання спорів, поваги прав людини та основних свобод, співпробітництва та сумлінного виконання міжнародних зобов’язань, а також інших загальноприйнятих норм міжнародного права».
Долею Грузії несподівано зацікавився наступний російський президент Путін, що підписав 24 квітня 2001 року Указ «Про Державну комісію Російської Федерації з підготовки проекту Договору між Російською Федерацією та Грузією про дружбу, добросусідство, співробітництво і взаємну безпеку». Невідомо, як у цьому випадку розв’язувалася проблема окупованих Абхазії та Цхінвалі, але через три роки у Грузії був обраний новий президент — Міхеіл Саакашвілі, з яким у Путіна відразу ж не склалися стосунки. Путін відчув небезпеку, яку він хотів би відвернути. Спочатку ввів ембарго, потім знову з’явилися «невідомі» літаки, що бомблять Панкіську ущелину, в Тбілісі відбулися мітинги промосковської опозиції. У серпні 2008 року Путін почав нову окупацію Грузії. Цього разу він не порушував ніяких договорів, окрім Статуту ООН і зобов’язань перед ОБСЄ та Радою Європи. Їх він порушив із великим задоволенням.
24
«про вільне сповідування своєї віри і за власності своєї недоторканої».
25
«царевичі збережуть свої наділи».