Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Тиша, яка до цього панувала у величезній залі, порушилася гучними кроками. Оббиті металом чоботи видавали такий звук, наче залою чвалував велетень, а то й титан. Людина, до якої прямував порушник тиші, здивування не видавала.

— Роттенель, — сказав не повертаючись чоловік, вбраний у довгу синю мантію із широким воротом, — довго ж тебе не було.

Роттенель Дрегінаре вклонився, хоча чоловік у мантії міг того й не бачити. Провівши нервово рукою по лисій голові, новоприбулий монотонно та без дозволу розпочав доповідати.

— Фалмін із Мальгарда дійшов до порту Аден, що у Скйордлігу. Перетнув Люте море на дракарі, капітан якого має ім'я Стіггі Льодяний Вітер. Чаклун йде сам, без супроводу, якщо не враховувати коня, кличка якому — Гор. Чорна масть, із породи…

— Кінь мене не цікавить, Роттенелю, — сказав чоловік, усе ще повернутий до доповідника спиною. — Факти про чаклуна та дитину. Швидко.

Лисий кахикнув, почухав шрам, що потворив його ніс та губи. Не любив, коли до нього так ставилися, але із людиною, що стояла навпроти, краще було не жартувати. Це знали усі.

— Чаклуна востаннє бачили біля мису Беньйор.

— А далі? — запитала спина в синій мантії.

— Слід було втрачено через заметілі та непогоду.

— Що із дівчиною?

— Надані вами координа були правдиві, пане. Однак є проблема.

Настала пауза, від якої у Роттенеля засвербіло в паху, а чародій напружився, наче струна.

— Говори, — сказав маг голосом, у якому читалася смертельна небезпека.

— Дівчина зірвалася з місця, певно, прочула пастку. Ми змогли відслідити її через чотири дні, неподалік містечка Раадхар. Судячи із місцеположення дводенної давності, Золоте море й досі не перетнула, а отже, у Канйорі. Йде вздовж річки Руа, певно, буде намагатися її форсувати, після чого помчить до Понтарісу, а звідти — до Благандії.

— Білого ворона бачили?

— Перепрошую?

Чоловік у синій мантії нарешті розвернувся, показав своє суворе, підозріле обличчя. Роттенель зніяковіло опустив погляд, глянув на мармурну підлогу, у якій бачив своє відображення.

— Я запитую, — просичав чародій, — чи бачили поруч із нею білого птаха?

— Того ми не змогли просканувати, володарю, але не злазимо із її сліду. Невдовзі вона буде у нас.

«Курва. Знайшовся тут великий пан. Я йому, сука, інформацію із перших рук, а він морду дує, — думав Роттенель, витираючи спітнілого лоба. — Ось і працюй після цього на чародіїв».

— Ви підготували все, про що я казав? — спитав чоловік у мантії, трішки охолонувши.

— Льодяні Лілії чекають наказів. Зібралися біля фортеці Нархіте, як і було вами зазначено.

«Теж мені, заговірники шпрехані. Постійно щось мутять ці чародії, одні неприємності від них. Але, як говориться, роботодавця не обирають».