Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Пані Неанталь, — привіталася за всіх перша із сукубок, схилившись у поклоні, — невже очі мені не зраджують і це наш рятівник — Фалмін?
— Так, Траінель, ти як завжди маєш рацію. До нас завітав Благандійський Чаклун, власною персоною.
Сукубки, які до цього тихенько стояли позаду, миттєво оживилися, підлетіли до чоловіка, притиснулися до нього з усіх сторін і загомоніли. Неанталь не дивувалася і не заважала, знала вона про вдячність, яку вони висловлювали цьому мужу. Років зо три тому, коли в Благандії розгорілося повстання нелюдей, сукубки були тими, кого люди хотіли знищити, підкорити. Хтось пустив чутку, що роги цих створінь магічні й дуже коштовні. Розпочалося полювання і за декілька місяців залишилася лише невеличка групка, яка переховувалася у Великому лісі. Фалмін був тим, хто врятував сукубок, перевівши їх до Золотолісся, під опіку матінки Неанталь.
— Невже я бачу тебе знову, — до нього підійшла Траінель, а погляд був настільки голодний та пристрасний, що у Фалміна ще більше закрутилася голова. — Ти повернувся до нас.
— Він був поранений, а зараз потребує лікування, — сказала Володарка Лісу. — Ви зможете допомогти?
Фалмін тільки зараз збагнув, чому Неантель привела його саме сюди. Сукубки були відомі не лише через своє вміння зваблювати чоловіків і доводити їх до безпам'янства. Чув він і про випадки, коли сукуби завдяки любовним утіхам могли лікувати недуги та навіть важкі поранення своїх партнерів. Говорили, що це давали магічні властивості їхніх рогів. Інші ж твердили, що та насолода, яку отримував чоловік під час ночі кохання із сукубом, могла б вилікувати навіть каліку. Попри усі думки, Фалмін розумів, яким саме чином його будуть лікувати.
— Ми віддячимо нашому рятівнику по-королівськи, — запевнила Траінель, хижо подивившись на чаклуна. — Його рани загояться, а душа окрилиться. Обіцяю.
— Йому потрібне швидке одужання, Траінель, тому все у ваших руках.
— Неанталь… — захотів сказати він, коли відчув, як якась сукубка починає стягувати із нього одяг. — Я…
— Ти не затримаєшся тут, Фалміне, якби я не хотіла тебе тут стримати. Твоя дорога пролягає далі, на захід, а час не може чекати, — сказала дріада голосом, у якому читалася турбота і переживання. — А тепер, я залишаю вас.
— Не турбуйтеся, пані, він одужає. Зовсім скоро.
— Будемо на те сподіватися, Траінель.
Золотий ліс накрила сніжна завіса. Всюди тріщав мороз, із гілок падало чимало снігу, утворюючи великі замети. Більшість молодих дріад, які раніше подібного не бачили, здивовано спостерігали за вибриками природи. Дивно було бачити, як деякі молоді дівчата бояться ставати або торкатися снігу.
Фалмін весь день провів із сукубками й дійсно, лікування допомогло. Спина та рука уже перестали нити, а перелом, здавалося, остаточно зажив. Мрії про швидкий від'їзд поламала Неанталь, яка попри все вимагала, аби чаклун залишився як мінімум на декілька тижнів.
— Я не можу, — повторював він уже вкотре. — Ти ж знаєш, Неанталь. Сама говорила про це.
Дріада прошивала його льодяним поглядом, який за холодністю своєю міг посперечатися із льодом, який побив пізній врожай. Жінка не збиралася слухати чаклуна, а тому прямо це й показувала.
— Я обдумала і говорю, що твоє лікування не завершене. Перелом руки, любий мій, це не подряпина, а складна рана. Знала я випадки, коли через неправильне зростання кістки людина залишалася калікою. Хочеш того ж?
— Ні, не хочу, але…
— Тоді розмова завершена.
Фалмін промовчав, адже знав, що мудрість цієї жінки така ж велика, як і її впертість. Вона розвернулася, обережно пройшла заметеною стежкою вздовж рядів дерев. Він крокував за нею, мружачи очі від білизни, яка панувала зараз у лісі.
— Коли я побачу Гібді? — запитав Фалмін, якому набридла мовчанка. — І куди ми йдемо?
– Із другом побачишся перед відправленням, і навіть не намагайся заперечити. А йдемо ми до священного джерела Гіен-Т’їальх. Бажаю, аби ти дещо побачив. Воно неподалік, не турбуйся.
— Я хочу зустрітися із Гібді.
Дріада спинилася, але не оберталася. Фалмін побачив, як плечі її напружилися, а руки стиснулися.