Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Він кинув миттєвий погляд на низенького чоловіка, який повільно підвівся зі свого стільця. Усі дванадцять присутніх командирів як один подивилися на нього.
— Прошу взяти слово, генерале, — сказав повільно чоловік, шанобливо схиливши голову.
Даалах про себе вилаявся, оскільки знав, що коли Ян Нернех брав слово, то закінчувалося це суперечкою та іноді мордобоєм. Під час громадянської війни саме цей чоловік своїми каральними загонами розігнав невдоволених біля королівського палацу, а пізніше задушив повстання, яке готували прихвостні Янагаля. Даалах сподівався, що після тих кривавих подій, до командира було двояке, навіть боязливе ставлення. Але, глянувши на зацікавлені погляди присутніх, видихнув і, очікуючи найгіршого, кивнув.
— Дозволяю, Яне, говори.
– Є до панства запитання, як буде ласка, — сказав командир, гордовито вип'ятивши підборіддя. — Наскільки довго в нас вистачить наснаги приховувати присутність десятитисячного війська?
— Ти сумніваєшся у нашій вправності? — хіхікнув капітан Йольнір, але ніхто не підтримав його, оскільки знали, що той був ідіотом. Однак ідіотом із родоводом із військових та навіть декількох генералів.
— Аніскільки, пане Йольніре, — на маленькому обличчі Яна Нернеха розпливлася широчезна усмішка, виказуючи насмішку. — Але я дуже сумніваюся, що у всіх тальгрієнців пропаде зір і вони не помітять стовбури димів, що йдуть від нашого табору.
Йольнір, на обличчі якого до сих пір грала посмішка, опустив голову, побачив на собі здивовані погляди присутніх. Даалах зрозумів, що попри страх і певну недовіру, Ян Нернех мав великий вплив серед командирів і навіть генералів. Головнокомандувач одразу збагнув, яка нині складалася ситуація, а тому слухав уважно і в разі чого був готовий командира присікти.
— Ми повинні просто дочекатися наказу, — сказав по хвильці мовчання головнокомандувач. — Наш володар усе продумав, у цьому я впевнений, а тому вважаю, що потрібно безслівно виконувати волю короля.
— Навіть, скажімо, якщо він скаже нам померти за неправильну або ж нелогічну ціль? Я б краще вмер за Норенгард.
Це запитання поставив генерал Корон, червоний нагрудник якого виділявся найбільше серед усіх. Головнокомандувач із презирством поглянув на молодого чоловіка, який у своїх двадцять сім уже був генералом. «Мене оточують молокососи і зарізяки, яким кар’яру зробили або страшні вчинки, або ж народження у правильній родині. — із розпачем та сумом думав Даалах.»
— Кожен підданий повинен бути готовим померти за свого короля, Короне, — сказав піднесено лорд Татран. — Можливо, вас цьому не вчили у військовій академії?
— Та я…
— Досить! — обірвав молодого генерала Даалах, якому набридли пусті балачки. — Усі повинні розуміти відповідальність, що лягає на наші плечі! Із години на годину може прийти новий наказ від короля і ми, як вірні піддані, повинні виконати його!
— Ті часи давно минули, генерале, — сказав Ян Нернех, пронизуючи поглядом ветерана. — Ти як ніхто повинен пам'ятати, що після того, як король Сигізмунд убив свого батька-тирана, це королівство перестало жити минулим життям.
— Про що це ти? — густі брови Даалаха звузилися, а очі примружилися. — На що натякаєш, командире?
— Я не натякаю, а говорю прямо. Після смерті Янагаля, батька Сигізмунда, усі побачили, наскільки небезпечним може бути монарх. Убити власного батька! То що тоді говорити про якогось генерала чи командира!
— Знизь тон, Яне, оскільки я бачу, що язика ти відростив великого! — крикнув до низькорослого чоловіка Татран, обличчя якого переливалося декількома відтінками червоного. Інші лише уважно слухали, не наважуючись влазити в розмову найвпливовіших лордів. — Ти забув, хто дарував тобі це звання? Забув, хто виплачує твоєму брату-каліці кошти? А зазначу, що далеко не кожному інваліду війни король платить по п'ять золотих крон у місяць. Твій тиран-Янагаль віддячував вам лише ламаною монетою і погрозами! Так що мовчи, перш ніж у чомусь звинувачувати короля!
Реакція була моментальною. Нернех схопив один із наповнених пивом кухлів, плюснув його в обличчя генерала. Здійнявся крик. Татран, облизуючи язиком пиво, вихопив свого меча, щось крикнув. Декілька командирів одразу кинулося до нього, схопили за руки, аби зупинити й не дати наробити дурниць. Нернех тим часом під вбивчим поглядом головнокомандувача відступив на крок назад і забрав руку від верхівки меча.