Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Бачить Смерть, страшну та моторошну, темну, як ніч. Вона тягне до нього свої пазурі, промовляючи його ім'я.
— Коли цьому прийде кінець? — звучить його голос.
— Ніколи, — відповідає Смерть, із рота якої капає кров. — Кінець — це не я, Фалміне. Кінець — це зупинка, це відмова рухатися далі. Саме це і є кінцем, чаклуне, саме тоді все закінчується! Віра змушує рухатися! Не втрать її, Фалміне, інакше втратиш усе!
Він падає у темряву, а потім бачить світло і пливе до нього, при цьому не озираючись. Відчуває за спиною Смерть, пазурі, що вчепилися в потилицю, але не зупиняється. Кінець — це зупинка.
Розплющив очі. Над ним Неанталь, перелякано дивиться, щось говорить. Слух повільно повертається, втомлено водить очима довкола, наче хоче побачити когось, вхопити і не відпускати.
— Фалміне, ти як? — голос дріади надломлений, переляканий. — Скажи щось, сину!
— Кінець — це не смерть.
— Що? — Неанталь нахилилася до нього, обхопила руками його голову, яка не хотіла підійматися. — Повтори, Фалміне.
— Я повинен вирушати.
— Так, синку, дійсно, повинен.
— Ти відпустиш мене?
Дріада, ледь стримуючи сльози, кивнула, обійняла його.
— Пробач, що не попередила. Це дійсно було поганою ідеєю.
— Ні, Неанталь, ти вчинила правильно.
— Чому ти так кажеш?
— Тому що я збагнув, Неанталь. Я все зрозумів. Двоє закоханих, початок, зародок. Усе це є колом життя. Вони просто вірили у своє кохання, вірили в пристрасть, яка горіла між ними. Саме тому зараз є дріади, через їхню віру.
— Ти бачив її, свою дитину?
— Бачив.
– І як вона? — запитала Неанталь, навіть не намагаючись витерти сльози.
— Вона чекає на мене. Вона вірить.
Проводжала його лише матінка Неанталь і Гібді, який з'явився перед самим від'їздом Фалміна. Прощалися на самому узліссі, неподалік миготіла річка Грива, яка брала початок від річки Брао. Ліс шумів, між дерев танцював вітер, який протяжно вив. Дріади та сукубки, поховавшись за деревами, ретельно вслуховувалися в розмову чаклуна і Володарки Лісу, яка говорила вже добрих десять хвилин.
— Твій шлях небезпечний, Фалміне, тому будь завжди напоготові.
— Гаразд, Неанталь.
— Траінель і її дівчата вилікували тебе? Легше?
— Так, мені вже краще. — мимоволі усміхнувся чаклуна, згадуючи декілька останніх бурних ночей.
— Ти забрав усі свої пожитки? Зброю? Їжу?
— Усе, Неанталь.
— Добре. І головне пам'ятай, коли прибудеш до Скагіра, не поспішай комусь довіряти, оскільки люди там суворі та вибагливі. Друїд, якого ти шукаєш, стоїть за завісою туману, а тому тобі варто поквапитися. Погані в мене передчуття.
— Зрозумів, володарко, — чоловік лише кивав, хоча, чесно кажучи, розмову цю він знав напам'ять. Неанталь любила давати настанови, говорила щось схоже при останній їхній зустрічі. Фалміну доводилося лише мовчати й кивати.
До нього підійшов гном, розслаблене обличчя якого виражало занадто багато емоцій, аби їх можна було прочитати. Дріади відновили і його сили, тому очі рудобородого світилися, як і раніше, а постава вирівнялася, наче її вправив найкращий лікар у світі.
— Нехай дорога твоя буде ясна, а рука тверда, коли опускатиметься на голови ворогів, — він обійняв друга. — Обіцяй, що повернешся!
— Обіцяю, — голос Фалміна трішки тремтів, хоча чаклун намагався його приборкати. — У мене не було змоги подякувати тобі.
— За що? — щиро не зрозумів.
— Ти витягнув мене із лап цих створінь, відвіз до друзів. Я вдячний тобі, Гібді. Проси, чого забажаєш, поки не поїхав.
Гном подивився на нього з-під лоба, впер руки в боки, стиснув пухкі губи.
— Фалміне, якби не присутня пані, я б не роздумуючи дав тобі в писок. Як у тебе язик повертається таке казати! Ти мій друг, а для справжнього гнома це слово — не порожній звук!
— Гноме…
— Ні, замовкни! — коротун заперечливо здійняв палець вгору, даючи знати, що зараз говорить лише він. — Ти витягував мене із серйозних неприємностей, ризикував своїм життям десятки разів через мою дурість. Та невже я повинен просити щось за те, що допоміг тобі в скрутну хвилину? Ми друзі, так було, є і буде, — Фалмін мовчав, дав можливість гному висказатися, що той із радістю робив. — Ми з тобою одного поля ягоди, гультіпако, а тому повинні триматися купи…
— Я дійсно завдячую тобі й знаю, що ти гніваєшся. Пробач, але ця дорога лише для мене одного. У Златоліссі безпечно, а хто його зна, чи не повернуться дракогори знову. Матінка Неанталь подбає про тебе, а дріади не дадуть сумувати, — сказав Фалмін, після чого заскочив на свого коня, вмостився в сідлі.