Останній заколот

— А чарка знайдеться?

— Для тебе, любий, завжди.

Тетяна Пилипівна вже давно збагнула, що Мишко приїхав з Варшави чи принаймні з Рівного, а звідти він ніколи не прибував з порожніми руками — чекала подарунків і готова була пожертвувати не лише пляшкою.

Вона накрила на стіл, поставивши в центр карафку з горілкою, настояною на цитринових скоринках, знайшла минулорічні мариновані гриби, приготувала салат із свіжих помідорів та огірків з цибулею, й вони випили із срібних чарок, дивлячись одне одному у вічі й радіючи одне одному.

Павлюк справді скучив за Тетяною, хоча у Рівному, де перебував останні три тижні, не дотримувався чернечого способу життя. Гроші мав, не дуже великі, але пристойні, — вистачило на умебльовану кімнату й ресторан середньої руки. А в таких ресторанах завжди крутяться дівчатка, й можна вибрати на свій смак. Такою виявилась панна Магда — тоненька, мов очеретинка, зовсім ще дівча, сімнадцятирічна, але досвідчена й невтомна у вигадуванні розваг. Павлюк не перечив їй, але коли дівчина почала вимагати шампанське, дав їй рішучу відставку, то більше, що все одно вже мав повертатися до Совдепії. І відразу забув про Магду. Розкішнішої жінки за Тетяну Пилипівну, певно, не знайти у всьому Рівному. Іноді Михайло думав, чи не варто одружитися, та завжди задкував: Таня все ж старша за нього на п’ять років, та й взагалі, чи можливий шлюб у його неспокійному житті? Ніколи не знаєш, де сядеш і де злізеш, сьогодні чи завтра можеш наштовхнутися на прикордонний патруль, або, ще гірше, на чекістів, чи, як тепер їх називають, депеушників. А з ними раніше, ніж через кілька років, не розлучишся, і то дякуй богові, що трибунал не поставив тебе до стінки…

А гріхів у Михайла Олексійовича Павлюка накопичилося вдосталь. От би здивувалися депеушники, якби дізналися, що саме він перевіз через кордон у валізі з подвійним дном частину мобілізаційного плану Київського військового округу. Але про це Павлюк заборонив згадувати навіть самому собі — досить і того, що й Павловський в курсі справи, а Богдан Юліанович старий вовк, його, коли й візьмуть, навряд чи “розколють”: знає, що за військове шпигунство не помилують.

Закусивши смачними білими грибочками, Михайло лукаво зиркнув на Тетяну й позадкував до передпокою. Тетяна Пилипівна одразу здогадалася — для чого, й, округливши очі, подріботіла за ним. Павлюк розчинив саквояж і, загадково позираючи на жінку, почав копирсатися в ньому. Тетяна Пилипівна мимоволі подивилася на велику валізу, повз Павлюкову увагу не пройшов цей погляд, він підморгнув жінці й, зневажливо пнувши валізу ногою, пояснив:

— Там для тебе нічого цікавого. Повна валіза літератури, і я руки обірвав, поки допхав сюди. Журнал “Новь”, паризьке видання для тутешньої інтелігенції.

— “Новь”? — запитала жінка. — А нових мод у цьому журналі нема?

— Суцільна філософія і критика Совдепії. Кажу: для вошивої інтелігенції.