Останній заколот

— Завжди радий… — збіг з ганку священик. Побачивши ще одного вершника, подав йому руку. — Завжди радий бачити і вас, Володимире Антоновичу. Та й для вас маю сюрприз, — обернувся до веранди, — прапорщик Вовк власною персоною.

— Невже? — Грунтенко зіскочив з коня. — Зачекалися вас, прапорщику, вже й не сподівалися…

— А я живий і здоровий, як бачите, і зробив усе, ще міг…

— Та бачимо, що живий-здоровий… — Грунтенко ступив до освітленого кола на веранді, зазирнув Петрові у вічі.— Які новини привіз, прапоре?

Але Вовк знав субординацію. Ступив крок убік, виструнчився перед Длугопольським.

— Пане отамане, — почав чітко, — дозвольте доповісти…

— Облиште, — зупинив його Длугопольський. — Давайте без казарми, прапорщику. — Опустився на вільний стілець, вказав Вовкові на місце поруч. — Сідай, Володимире Антоновичу, погомонимо без свідків.

— Ну? — тільки й запитав Грунтенко, втупившись у Вовка.

— З вашим паролем я вийшов у Києві на чоловіка, котрий працює як на нас, так і на ще одну підпільну організацію з центром за кордоном, — повідомив Вовк. — Богдан Юліанович Мухін, вельми поважний і розумний чоловік. З пакетом від нього перейшов кордон і потрапив у Варшаву. Там найперше зустрівся з представником “двуйки”, який і забрав у мене документи.

— “Двуйка” свого не впустить, — ствердив Длугопольський, а Грунтенко нетерпляче махнув рукою.

— Ну? — підігнав.

— Цей же офіцер “двуйки” наступного дня зв’язав мене в полковником Ступницьким.

— А генерал-хорунжий? — занетерпеливився Длугопольський.

— Мушу засмутити вас: Юрій Йосипович фактично полишив справи…

— Як так? — вирвалося в Грунтенка.

— Надпоручник Радловський пояснив мені, що на польський уряд натиснула Совдепія, і Центральний штаб розпущено. — Вовк побачив, як витягнулося обличчя в Длугопольського, як забігали очі в Грунтенка, й сказав: — Мені неприємно повідомляти погані новини, панове, та що вдієш. Маємо дивитися правді у вічі. Генерал-хорунжий здався, він переїхав до карпатського містечка Косова й відкрив там ресторацію.

— Не може бути! — вихопилося в Грунтенка. — Яка ганьба!

Длугопольський підхопився зі стільця, ступив кілька кроків.

— Зрадник! — видихнув важко. — Генерал-хорунжий Тютюнник зрадив свій народ!

— У нього не було іншого виходу, — сказав Вовк. — І це пояснив мені полковник Ступницький.

— Що ж він сказав? — зацікавлено запитав Грунтенко.

— Сам Симон Васильович ще не отямився після розгрому корпусу генерала-хорунжого, — повідомив Вовк холодно. — Я зрозумів, що головний отаман деморалізований. Вибачте за різкість та відвертість суджень, але кажу правду. Якщо систематизувати розмову з полковником Ступницьким, то його рекомендації зводяться ось до чого: припинити або пригальмувати активні дії повстанських загонів на Україні і вичікувати до особливого розпорядження.

Длугопольський постукав себе кулаком по чолу.

— Чи розуміє цей полковник, — вигукнув з гіркотою, — що таке очікувальна позиція в наших умовах? У мене що, теплі казарми, стайні для коней, фураж?..

— Чекай, — перебив його Грунтенко, — прапорщик ще не закінчив…

— Після Варшави я, за розпорядженням Мухіна, поїхав у Париж.

— Що?! — вигукнув Грунтенко, а Длугопольський рвучко повернувся до Вовка.

— За дорученням Мухіна мав доставити пакет від київської підпільної організації Центр дії.

— Що це таке? — вражено запитав Грунтенко.

— Центр дії створено в Парижі для координації підпільної діяльності в Совдепії. Закордонна міжпартійна організація з великим осередком у Києві. Вважають, що більшовики довели країну до краху, влада червоних вичерпала себе, й вони готові перебрати її до своїх рук. Звичайно, трохи підштовхнувши Совдепію, як санчата, які застрягли на горі — штовхнеш ногою й покотяться, набираючи швидкість.

— Яке безглуздя! — похитав головою Грунтенко.

— Цю точку зору поділяє ціла група київської інтелігенції, — заперечив Вовк, — серед якої є відомі професори. Крім того, в Києві існує молодіжна група Центру дії, котра прийняла цю програму. У Парижі видається центральний орган — журнал “Новь”, він активно розповсюджується в Києві.

— Демагогія! — заявив Длугопольський безапеляційно.

— Цілком солідаризуюся з тобою! — підхопив Грунтенко. — А скажіть, прапорщику, яка національна програма Центру дії?

— Вони вважають, що майбутній державний лад Росії має бути республікансько-демократичним. Більшість в організації захопили кадети й ті, хто поділяє їхні погляди, їхня спільна точка зору така: Росія має бути єдиним державним тілом, а вимоги національних меншинств слід по можливості задовольнити. Однак один з лідерів Центру дії Вакар прямо заявив мені: їхнє керівництво вважає недоцільним відокремлення від Росії національних меншинств.