Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Останні два роки в Сан-Квентіні були дуже тяжкі й похмурі. Найдивовижніша примха долі несподівано визволила Еда Морела з самотинного ув’язнення, і він став головним в’язничним старостою. Перед ним старостував Ел Гачінс, що мав щороку близько трьох тисяч доларів зиску від хабарів. На моє нещастя, Джейк Опенгаймер, що карався в самотинній камері вже багато років, став лихий на ввесь світ. Цілих вісім місяців він ні з ким не розмовляв, навіть зі мною не перестукувався.
Новини ходять і у в’язниці. Потрібен тільки час, і вони доходять навіть у самотинні камери. Отже, я врешті дізнався, що Сесіль Вінвуд, поет-фальшивник, провокатор, боягуз і стукач, знову нафальшував грошей і повернувся до в’язниці. А ви ж пам’ятаєте, що цей Сесіль Вінвуд вигадав оту нісенітницю, ніби я переховав динаміт, якого й на світі не було, і що за це я просидів п’ять років у самотинній камері.
І я вирішив убити Сесіля Вінвуда. Бачите, Морела вже не було, а Джейк Опенгаймер мовчав аж до останнього вчинку, який і привів його на шибеницю. Самота моя стала занадто одноманітною, треба було щось придумати. Отож я згадав той час, коли був Едемом Стренгом і сорок років леліяв у собі помсту. Те, що він зробив, міг би зробити і я, якби тільки мені пощастило вчепитися в горло Сесілеві Вінвудові.
Звісно, я не можу зрадити секрету, звідки я дістав чотири голки. Це були тоненькі голки до батисту. Я дуже схуд, і досить було перепиляти чотири прутини, кожну в двох місцях, щоб я міг пролізти. Я так і зробив, уживши по одній голці на кожну прутину. Це значить, що я прорізав кожну в двох місцях і на кожний проріз згаяв по місяцеві. Таким чином, робота мала тривати вісім місяців. Але, на лихо, я зламав на четвертій прутині останню голку і мусив чекати аж три місяці, доки дістав нову. Проте я дістав її й видобувся зі своєї камери.
Я страшенно шкодую, що не добрався до Сесіля Вінвуда. Я все розрахував, крім одного. Обідньої години я напевне застав би Вінвуда в їдальні. Я виждав, коли біля мене чергуватиме сонливий Мордань Джонс. Я був тепер сам на ціле відділення й Мордань Джонс невдовзі задрімав. Я вийняв перерізані грати, проліз крізь дірку, скрався повз сонного наглядача, відчинив двері й опинився на волі… тобто на внутрішньому дворі в’язниці.
І тут виявилося, що я не взяв до уваги одну річ — себе самого. Я просидів п’ять років у самотинній камері й страшенно знесилів. Я важив не більше як вісімдесят сім фунтів і до того ж став майже сліпий. У мене раптом почався напад агорафобії — я злякався простору. Просидівши п’ять років у стінах тісної камери, я тепер ужахнувся довгих сходів і широченного двору.
Те, що я спустився цими сходами, можна вважати за найгероїчніший подвиг цілого мого життя. Двір був порожній, заллятий сліпучим сонцем. Тричі я намірявся перейти його, але в голові мені наморочилося, і я мусив відступати під захист муру. Зібравши всю свою мужність, я ще раз спробував. Мої бідні хворі очі були сліпі, як у кажана, і я злякався власної тіні на плитах двору. Я спробував був обійти свою тінь, але спіткнувся, впав на неї і порачкував назад до муру, як людина, що тонучи силкується дістатись до берега.
Прихилившись до муру, я заплакав, уперше заплакав за багато років. Хоч сам і в розпачі, проте пригадую, що я зауважив, які гарячі сльози котилися мені по щоках та який солоний був їхній смак на губах. Раптом мене почало трясти, як у пропасниці. Перейти через двір — то був зовоім неможливий подвиг для людини в моєму стані, і я взявся обходити його, не відступаючи від муру.
Але виявилося, що десь тут мене завважив нагліядач Серстен. Коли я побачив його, моїм хворим очаїм він здався величезним відгодованим страховищем, що неймовірно швидко мчало на мене звідкілясь здалеку. Можливо, що тієї миті він був кроків за двадцять від мене. Він важив яких сто сімдесят фунтів, тож легко можна собі уявити, чи довго я з ним боровся… Та хоч як це було коротко, мені сказали, що я вдарив його кулаком і розбив йому носа.
Чи так, чи ні, але довічноув’язнених згідно з законом Каліфорнії за бійку карають шибеницею. Рада присяжних не могла не взяти до уваги присяги наглядача Серстена й інших в’язничних катів і визнала мене винним. Суддя не міг знехтувати законів, так чітко сформульованих у карному кодексі.