Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Облога була довга. Ще з самого початку облоги ми зібрали всіх чужих жінок, дітей та старих, що досі не загинули, і вигнали їх за мур. Кирпаті повбивали їх усіх. Отже, і нам у селі, і їм у долині лишилося більше харчів.
Як я вже сказав, облога була довга й важка. Серед нас пішли недуги, і ми мерли від пошесті, заражуючись від трупів своїх одноплемінців. Наші сховища спорожніли, рижу й проса не стало. Наші кози та коротконога худоба поїли всі покрівлі, а ми кінець кінцем з'їли їх самих.
Настав час, коли там, де стояло п’ятеро чоловік на мурі, залишився тільки один. Дітей та підлітків було з пів-тисячі і не лишилося жодного. Нугіла, моя дружина, відтяла свої коси і сплела з них міцну тятиву до мого лука. Інші жінки зробили так саме. Коли почався напад на мур, воїни всі стояли поруч з нами і разом із списами й стрілами на ворога летіли череп’яні горшки та каміння.
Навіть Кирпатих, на що вже вони затяті, ми мало не перевершили своєю затятістю. Коли з десятьох чоловіків на мурі тільки один лишився живий і жінок теж було вже небагато, Кирпаті почали переговори. Вони сказали, що ми дужий народ, що наші жінки родять справжніх чоловіків і що, коли ми віддамо їм наших жінок, то вони дадуть нам спокій у цій долині. А собі ми можемо знайти жінок у південних долинах.
Проте Нугіла сказала «ні». Інші жінки також сказали «ні». Ми почали глузувати з Кирпатих і питали їх, чи вони не втомились від боїв. Та сміялися ми зі своїх ворогів уже з розпачу. Ми так знесилилися, що вже не годні були довго битися. Ще один напад — і край. Ми це знали, і наші жінки знали також. Нугіла сказала, що ми самі повинні знайти раду й перехитрити Кирпатих, і поки вороги готувались до нападу, що мав бути останнім, ми повбивали своїх жінок. Нугіла кохала мене й нахилилась щоб швидше зустріти удар мого меча. А потім і ми, чоловіки, в ім’я свого племші й співплемінців, перебили одий одного. Останніми в цій кривавій різанині були я та мій брат Горда. Він був старший, і я нахилився, щоб зустріти його меч. Дле я не зразу вмер. Я, останній із Синів Гірі, бачив, як Горда кинувся на свій меч і незабаром сконав. Я вмирав і чув вигуки Кирпатих, коли вони почали напад. Ці вигуки щоразу слабшали в мене у вухах і я раді, що Кирпаті не матимуть синів, народжених від наших жінок.
Я не можу сказати, коли саме я був Сином Гір і коли ми всі загинули у вузькій долині, перебивши перед тим її давніших мешканців — Синів Рижу й Проса. Я знав тільки одне, що все це сталося за багато сторіч до великого переселення народів і задовго перед тим, як я, бувши арійським володарем стародавнього Єгипту, вибудував собі дві гробниці і понівечив гробниці царів, що жили до мене.
Я хотів би більше розповісти про ті далекі часи, та в мене обмаль часу. Скоро я розпрощаюся з цим життям. І мені шкода, що я нічого не можу розказати, як переселялися народи під натиском інших народів, або тікали від льодовика, чи посувалися слідом за чередами тварин, що їхнім м’ясом вони харчувалися.
Хотів би я поговорити також і про Таемницю, бо ми завжди поривалися осягнути секрети буття, смерті й руїни. Людина — відмінна від тварин, її очі завжди зівернені до зір. Вона створила багато богів за своєю подобою або таких, які їй малювалися в уяві. У ті прадавні часи я молився сонцю й темряві. Я кланявся колосові, як джерелу всякого життя, молився Сар — богині зерна, морським богам, річковим богам і богам-рибам.
Я пам’ятаю Іштар ще перше ніж її викрали в нас вавілоняни, була у нас також Еа[58], володарка пекла, що допомогла Іштар перемогти смерть. Мітра[59] також був добрим богом арійців, поки його в нас не викрали чи то ми його зреклись. А через багато років після нашого переселення в Індію, куди ми принесли були з собою наш ячмінь, я пам’ятаю, був час, коли я торгував кіньми і приїхав до Індії з численною челяддю й великим караваном. Тоді там поклонялися богові Бодісатві[60].
Справді, поклоніння Таємниці мандрувало разом з людьми. Боги, запозичені й викрадені, також пересувалися разом з людьми. Шумерійці запозичили в нас Шамашнапіштина[61], а Сини Сима запозичили його в них і назвали Ноєм[62].
Я, Дерел Стендінг, сидячи у відділенні для вбивць, не можу не сміятися з того, що дванадцять чесних і сумлінних присяжних визнали мене винним і засудили на страту. Дванадцять завжди було магічним числом в усіх Таємницях, і то задовго до дванадцяти колін Ізраїля. Дуже давно перед ними ті, хто вивчав зорі, вмістили на небі дванадцять знаків зодіаку. Я також пам’ятаю, що коли я належав до есірів та ванірів, то Одін судив людей, оточений дванадцятьма богами, які звалися: Тор, Бальдур, Ньярд, Фрей, Тир, Брагі, Геймдаль, Годер, Бідар, Уль, Форсеті й Локі.
58
Еа — божество в асірійців, вавілонян і шумерійців (населення давньої Месопотамії).
59
Мітра — в давньоіндійській міфології бог світла, чистоти і правди.
60
Бодісатва — в давньоіндійських віруваннях ідеальна боголюдина.
61
Шамашнапіштин — герой давньовавілонської легенди, що врятувався під час великого потопу.
62
Біблійна розповідь про Ноя, що разом із своїми синами, родоначальниками людських рас, урятувався від «всесвітнього потопу», має багато спільних рис із давньо-вавілонським епосом.