Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
Але нільфгардець у крилатому шоломі швидко вгамував їх. Було ясно й очевидно, хто тут пан, а хто слуга.
Цірі удавала дурнувату німу, але вуха нашорошувала. Потроху починала розуміти свою ситуацію. Вона потрапила в лабети Нільфгарду. Нільфгард шукав її і знайшов, відслідкувавши, напевне, шлях, яким відіслав її хаотичний телепорт у Тор Лара. Те, що не вдалося Йеннефер, те, що не вдалося Ґеральту, вдалося крилатому рицарю і слідопитам Хватам.
Що сталося на Танедді із Йеннефер та Ґеральтом? Де була вона? Мала найгірші підозри. Хвати й їхній ватажок, Скиглик, говорили простецькою, грубою версією загальної, але без нільфгардського акценту. Хвати були звичайними людьми, але служили рицарю з Нільфгарду. Хватів утішала думка про нагороду, яку за знайдення Цірі заплатить їм префект. У флоренах.
Єдиними краями, де обіговою монетою був флорен, а люди служили нільфгардцям, були імперські Провінції на далекому Півдні, що управлялися префектом.
Наступного дня, на постої над берегом струмка, Цірі почала задумуватися над можливістю втечі. Магія могла їй допомогти. Вона обережно спробувала найпростіше закляття, легенького телекінезу. Але побоювання її справдилися. Не мала в собі навіть крихти чародійської енергії. Після нерозсудливої забавки з вогнем магічні здібності повністю її полишили.
Вона знову стала байдужою. До всього. Замкнулася в собі й поринула в апатію. Надовго.
До дня, коли дорогу на вересових полях заступив їм Блакитний Рицар.
— Йой, — буркнув Скиглик, дивлячись на кінних, що загородили їм шлях. — Біда буде. Оде Варнхагени з форту Сарда…
Кінні наблизилися. На чолі, на могутньому сивкові, їхав гігант у воронованому, поблискуючому блакиттю обладунку. Одразу за ним тримався другий панцирний, ззаду наближалися двоє вершників у простому бурому одязі — безсумнівно, пахолки.
Нільфгардець у крилатому шоломі виїхав назустріч, стримуючи гнідка, танцюючою риссю. Зброєносець його помацав руків’я меча, розвернувся на кульбаці.
— Стати ззаду й пильнувати дівчину! — гарикнув на Скиглика й Хватів. — Не втручати си!
— Я що, шелепа, — сказав тихо Скиглик, ледь тільки зброєносець віддалився. — Що я, шелепа, аби ся мішати в сварку панів з Нільфгарду…
— Буде бійка, Скиглику?
— Айно. Між Сверсами та Вархагенами родова ворожнеча й кривава мста. З коней. Стережіть дівку, бо в ній грошва наша й зиск. Як пощастить, то й усю нагороду за неї візьмемо.
— Варнхагени дівку-то мо теж шукають. Як переможуть, відберуть у нас ї… Нас тілько четверо…
— П’ятеро, — блиснув зубами Скиглик. — Один з пахолків із Сарди — то, гейби, свояк мій. Побачите, із бійки тієї зиск для нас буде, а не для панів-лицарів…
Рицар у блакитних обладунках натягнув вузду сивка. Крилатий устав навпроти. Товариш Блакитного під’їхав риссю, зупинився ззаду. Дивний шишак його оздоблений був двома пасами шкіри, що звисали з забрала й виглядали наче два величезні вуса чи моржеві ікла. Впоперек сідла Моржеві Ікла тримав грізну на вигляд зброю, що трохи нагадувала еспонтон[15], який носили гвардійці Цінтри, але зі значно коротшим держаком і куди довшим вістрям.
Блакитний і Крилатий обмінялися кількома словами. Цірі недочула — якими саме, але тон обох рицарів не залишав місця для сумнівів. Не були це приязні слова. Блакитний раптом підвівся у сідлі, різко вказав на Цірі, сказав щось голосно й гнівно. Крилатий у відповідь крикнув настільки ж гнівно, махнув рукою у броньованій рукавичці, наказуючи, схоже, Блакитному йти геть. І тоді почалося.
Блакитний всадив у сивка остроги й ринув уперед, вишарпуючи сокиру з петель біля сідла. Крилатий поставив гнідка дибки, вириваючи із піхов меча. Втім, до того, як панцирні встигли стикнутися у бою, атакував Два Ікла, погнавши коня у галоп держаком еспонтона. Зброєносець Крилатого скочив на нього, вихоплюючи меча, але Два Ікла підвівся у сідлі й кинув йому еспонтон прямо в груди. Довге вістря із тріском пробило горжет і кольчугу, зброєносець крикнув несамовито й гепнувся з коня на землю, обіруч тримаючись за держак, вбитий аж по перекладину.
15
Еспонтон — держакова зброя із фігурним широким листоподібним пером та перекладиною за вістрям; у Європі був ознакою офіцерів.