Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Дуже багато часу минає від смерті людини до визнанням її мертвою в індонезійському народі Торайя. Покійного там називають «сплячим», муміфікують і роками тримають в усипальниці, доки триває підготовка до завершального ритуального обряду. Вважають, що душа «сплячого» в цей час збирається в путь до країни духів, тож сам він іще не помер, а тільки «хворіє». «Офіційно» смерть настає тоді, коли труп небіжчика кілька разів підкинуть угору, а потім кладуть ногами на південь. У видовбаних в ущелинах місцевих скель печерних могилах можна побачити дюжини схожих на ляльок фігур. Ці фігури, звані тау-тау, охороняють спокій мертвих, похованих під ними.
Традиційно українські й міжнародні свята
Українці полюбляють і вміють святкувати, а в сучасному особистому календарі кожного поєднуються і родинні, і релігійні, і державні, і міжнародні свята. Тож як ми святкуємо? Почнемо розповідь про це з Нового року – одного з небагатьох свят, що об’єднують усе людство.
…лише з 1700 р. на території сучасної України Новий рік відзначають 1 січня? Увів такий порядок імператор Петро І «за прикладом усіх християнських народів…». Європа перейшла на сучасний порядок протягом ХVІ–ХVІІ ст., а доти в різних країнах Новий рік наставав у різні дні – 25 грудня, 25 березня, на Великдень.
Спочатку Новий рік для наших предків був весняним святом. У всіх давніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком пробудження природи після зими і переважно було приурочене до березня – початку землеробських робіт. Тож не дивно, що й давні слов’яни співвідносили початок нового року з настанням весни. Найімовірніше, за язичницьких часів Новий рік пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи Новим літом. З приходом на руські землі християнства та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно призначили днем Нового року, адже, за церковними канонами, саме ця дата відповідає дню творення світу.
Коли ж у XV ст. руська церква прийняла візантійський обряд, початком року почали вважати 1 вересня (14 вересня за новим стилем). Відтоді наші предки святкували день преподобного Симеона Стовпника – «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні справляли пострижини хлопчиків і вперше садовили їх на коня, ткачі встановлювали верстати й починали виготовляти килими, бралися до роботи й усі інші сільські майстри: столяри, стельмахи, ковалі.
З упровадженням Папою Римським Григорієм XIII нової календарної системи, що дістала назву григоріанської, або «нового стилю», усі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. Юліанський календар, що його застосовували з 45 р., як виявилося, мав неточність: його рік був довшим за істинний сонячний і різниця становила близько одного дня за 128 років. Натомість православна Церква, хоча й визнала неточність юліанського календаря, відмовилася переходити на григоріанський, через те що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або настає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами» – одним із важливих приписів Церкви.
Зустріч Нового року в різних країнах пов’язана з традиціями, що збереглися з найдавніших часів. Ще в сиву давнину зародилося повір’я: як новий рік зустрінеш, так його й проведеш. Донині в різних країнах вдаються до різних хитрощів, аби «привабити» до себе успіх, статки й добробут: в Англії, наприклад, коли годинники починають бити північ, відчиняють двері чорного ходу будинку, щоб випустити старий рік, а з останнім ударом відкривають парадні двері, впускаючи новий рік.
Новорічні свята українці завжди вважали магічним часом, коли пробуджувалася й ставала досить небезпечною нечиста сила. Зокрема, вірили, що на святкуванні присутні душі померлих родичів, яких також боялись і намагалися вмилостивити. Побутувало уявлення про те, що в новорічну ніч відкриваються Небеса і, вийшовши у відкрите поле й подивившись на них, можна попросити в Бога що завгодно.