Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Вечір 31 грудня називали щедрим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних ритуалів. Наприклад, господар підходив із сокирою до кожного дерева в саду й промовляв: «Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю», – а потім тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком мав бути рясний урожай фруктів у новому році.
…в Україні традиційним святковим символом на Новий рік протягом тривалого часу була не зелена ялинка, а дідух? Виготовляли його з першого зажинкового снопа. Кільканадцять жмутків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб дідух можна було ставити. Верхівка новорічного вінка нагадувала сніп із колоссям. Гілки дідуха – за них правили зібрані докупи жмутки, що зверху відповідно розгалужувалися, – обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами тощо. У світлиці його ставили напередодні Багатої куті – Святвечора перед Різдвом. Дідух символізував спільного предка.
Новий рік – сімейне свято, тому зазвичай для його відзначення всі родичі збираються за одним столом і проводжають старий рік, бажаючи одне одному, щоб у ньому залишилось усе погане, а новий рік приніс тільки добре. Опівночі приходить новий рік, і всі вітають одне одного з його настанням, а на вулицях міст чутно сміх і видно вогні феєрверків. В Україні існує унікальна особливість святкування Нового року: жителі переважно центральної та східної частини країни досі відзначають його прихід двічі – за московським часом і за київським.
В Австрії вважають, що в новорічну ніч, щоб бути щасливим, потрібно з’їсти шматок свинячої голови або свинячого рила.
В Угорщині в першу секунду Нового року починають свистіти в дитячі сопілочки, ріжки і свистульки. Вважають, що саме так можна віднадити від оселі злих духів. Готуючись до свята, угорці не забувають про магічну силу новорічних страв: квасоля та горох зберігають силу духу й тіла, яблука – красу та кохання, горіхи здатні захистити від лиха, часник – від хвороб, а мед – підсолодити життя.
У Німеччині люди різного віку, тільки-но годинники починають бити північ, піднімаються на стільці, столи, крісла й з останнім ударом дружно, з радісними вітаннями «встрибують» у Новий рік.
В Італії в останню хвилину старого року викидають із оселі розбитий посуд, старий одяг і навіть меблі. Слідом за ними летять хлопавки, конфетті, бенгальські вогні. Місцеві жителі вірять, що коли в новорічну ніч викинути стару річ, у прийдешньому році обов’язково випаде можливість купити нову.
В Іспанії в новорічну ніч їдять виноград. Під бій годинника треба встигнути з’їсти 12 виноградних ягід, по одній за кожен із дванадцяти прийдешніх місяців, загадуючи при цьому бажання. Встигнеш зробити це – бажання здійсняться.
У Шотландії Новий рік зустрічають своєрідним смолоскиповим ходом: підпалюють бочки з дьогтем і котять їх вулицями. Таким чином шотландці «спалюють» старий рік й освітлюють дорогу новому.
У Скандинавії в перші секунди Нового року хрюкають під столом, щоб відігнати від родини нечисту силу, хвороби й невдачі.
Важливе для українців свято – Різдво – припадає на 7 січня. Це один із найбільш шанованих днів у календарі для всіх християн та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, добробуту і злагоди.
За давньою традицією, різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва. Вечір цей зветься Святим чи Свят-вечором.
Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві й безвісти зниклі родичі – усі мають у цей вечір «зібратися» разом, щоб трапезувати. Здавана у пам’ять про померлих люди ставили кутю та узвар на вікнах, розкидали варені боби по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері («щоб душі могли їх лизати для поживи»). Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце («щоб не привалити собою мертвої душі»).