Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
1
Певний період після посту, коли за законом православної церкви було дозволено вживати м’ясну їжу, одружуватися тощо.
Досить складний обряд сватання стисло описав Т. Г. Шевченко: «Покохавши літо чи два… парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».
Однак іноді дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона2. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути такої ганьби, хлопці часом посилали «розвідника», котрий мав довідатися про наміри дівчат та їхніх батьків, або йшли свататися пізно ввечері, щоб не бачили односельці.
2 Дерев’яний стрижень із потовщеним заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно тощо.
…у Німеччині юнак сам обирав собі наречену й прагнув, перш ніж засилати сватів, довідатися, чи згодна вона вийти заміж. Дівчину сватав зазвичай батько або хтось із родичів хлопця. Потім заручини «запивали».
На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Усі сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця та перев’язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев’язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками.
Спробу відмовитися від шлюбу після заручин вважали за безчестя, у разі відступу від домовленості «винна» сторона відшкодовувала матеріальні витрати, та ще й сплачувала компенсацію за образу.
Сучасним українським нареченим, наслідуючи європейську традицію, на заручини часто дарують обручку. А от раніше на знак того, що дівчина й хлопець засватані, вони отримували певні атрибути: наречений – барвінкову бутоньєрку, наречена – червону стрічку або квітку (на Буковині – траву), які потрібно було вплести в косу. У західних районах більш поширеними були вінки, які плели у так звані «барвінкові дні» – четвер, п’ятницю, суботу перед весіллям. На Гуцульщині вінок змащували медом й вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до весілля, навіть спала в ньому. Існувало повір’я: якщо вінок загубиться – дівчина не матиме щастя в подружньому житті.
У Фінляндії вирішальним моментом сватання було відвідування нареченою домівки нареченого, де вона залишалася на тиждень, виконуючи при цьому якусь хатню роботу. А от на Нікабарських островах, навпаки, якщо хлопець хоче одружитися, він ненадовго стає «рабом» у будинку дівчини. Таке добровільне «рабство» може тривати від шести місяців до року, і за цей час дівчина має вирішити, одружуватися з ним чи ні.
Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля як свято прощання нареченої з дівочим життям. Так само прощався з вільним життям і наречений, влаштовуючи парубоцький вечір. Такі молодіжні свята організовували окремо в оселях молодої та молодого як обрядові акти відокремлення наречених від неодруженої молоді. Дівчата-подруги вили для молодої «гільце»: оздоблювали квітами, стрічками та букетиками колосків приготоване під час барвінкових днів вишневе деревце чи гілку сосни. «Гільце» символізувало красу та юність. Окрім того, виготовляли маленькі букетики або вінки для молодого й молодої.
…здавна існує російська традиція влаштовувати «мальчишник» як свято прощання молодого чоловіка з холостяцьким життям? Згідно з нею, напередодні весілля наречений бенкетував зі своїми друзями.
У день весілля відбувалося дійство виряджання молодого: мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух, обсипала хлопця зерном і дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав за нареченою. Зустріч відбувалася біля порогу оселі нареченої. Молодята тричі вклонялися своїм батькам, а ті підносили їм хліб-сіль.