І один у полі воїн
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #1
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-301-00295-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «І один у полі воїн». Краткое содержание книги:
О четвертій ранку поїзд прибув до Мюнхена. Генріх зайшов поголитися і вирішив негайно їхати до Бертгольда, пам'ятаючи, як невдоволена була фрау Ельза, коли минулого разу він спинився спочатку в пристанційному готелі.
А тим часом подружжя Бертгольдів, а найбільше сама Лора, багато дали б, щоб Генріх фон Гольдрінг не приїздив до них саме зараз. Сьогодні і в найближчі дні приїзд Генріха був більше ніж невчасний. Це розуміли всі, а найбільше сама наречена. Як картала вона себе за те, що поїхала на цю прокляту ферму! Та хіба ж могла вона сподіватись, що все станеться так — фатально по-дурному.
Після минулого приїзду Генріха батьки Лори почали поблажливіше ставитись до всіх примх своєї одиначки. Що не кажи, а Лорхен уже мало не баронеса! Хоч офіціальні заручини ще не відбулися, але Бертгольд слово в слово переказав свою розмову з Генріхом дружині й доньці, ті в свою чергу розповіли про почуття барона друзям і знайомим, і чутка, що Бертгольдам пощастило блискуче влаштувати свою дочку, швидко поширилась. Фрау Ельзу і Лору знов почали запрошувати до салонів, двері яких раніше так неохоче перед ними відчинялися. Пиху Лори безмежно тішила така повага, а ще більше заздрість подруг. І вона стала триматися солідніше і рівніше, вибагливо переглянула свої старі знайомства, а з Бертіною, яку ще так недавно ставила для себе за взірець у всьому, під тиском матері і зовсім порвала будь-які взаємини.
Так, Лора раділа з того, що незабаром стане баронесою, і нетерпляче чекала цієї знаменної події, посилено готувалася до неї. Весь вільний час вона віддавала тепер тому, щоб приготувати свій посаг. Її аж ніяк не задовольняли ті старомодні речі, які ховала по шафах, скринях, комодах фрау Ельза для своєї доньки. Як оці простирадла з звичайного льняного полотна вона постеле на своє подружнє ліжко? Або одягне на себе нічну сорочку з таким грубим вишиванням? Хіба можна пошити пристойну сукню з цього шовку, що мало не піввіку лежить схований на самому споді скрині? А для чого ж тоді тонке голландське полотно, брюссельські мережива, французький панбархат! І Лора бігала по крамничках, де з чорного ходу можна було купити всі ці речі, дорікала матері, що батько не привіз з Росії російського хутра замість цих остогидлих скульптур, які щодня їй доводиться обмітати віничком з пір'я, вимагала від фрау Ельзи грошей, грошей і ще раз грошей, щоб не осоромитись перед своїм Генріхом, перед своїм любим бароном, нащадком славних фон Гольдрінгів.
Як посаг за Лорою мала відійти молодому подружжю і горезвісна ферма. Ні, не для розваги їздила тепер сюди її майбутня власниця, а для того, щоб своїм господарським оком перевірити кожну дрібницю, кожне своє розпорядження, спрямоване на розвиток і процвітання цього маленького маєтку. І нагай, колись подарований Бертіною, надто замашний, щоб висіти без вжитку, знову було знято з стіни. Лора пояснила матері, що він чудово доповнюватиме її робочий туалет. Цей туалет був витвором фантазії самої Лори і, виїжджаючи машиною на ферму, вона завжди була зодягнена однаково: коротенька шкіряна курточка до пояса, напівгаліфе, пошите так майстерно, що приховувало надто вже пишні форми майбутньої баронеси, лаковані чобітки з коротенькими халявами, на голові — маленька хутряна шапочка. Фрау Ельза мусила погодитись, що нагай справді добре підкреслює своєрідність стилю цього напівспортивного костюму. Згадки про колишні «розваги» доньки її більш не турбували — адже Лора зараз стала такою врівноваженою, та й заклопотана тепер справами виключно господарськими. Справжня німкеня, яка дбає не тільки про своє затишне гніздечко, а й про те, чим живиться цей затишок!
І Лора, дійсно, деякий час стримувала свої дивні нахили. Та в міру того, як збільшувався час розлуки з нареченим, вкорочувалось і її терпіння щодо тих «ледащиць», які так нехтували інтересами своєї володарки. І нагай цьвохкав усе частіше, з усе більшим жахом чекали бідні полонянки появи ненависної постаті їх господині.
Особливо люто карала фрейлейн Бертгольд тих, хто хоч раз дозволив собі зневажити її особу чи то непослухом, чи то посмішкою, або навіть поглядом. Коли фрейлейн вперше з'явилася на фермі в своєму спортивному костюмі, одна з дівчат, сімнадцятирічна Мариня Бриль, не витримала і тихенько пфиркнула в кулак. Лора зробила вигляд, що нічого не помітила, але цілий ранок вишукувала слушної нагоди, щоб помститися за образу. Нагода ця наспіла дуже швидко: несучи воду для запарки кормів, дівчина спіткнулася і впала разом з відром, та так невдало, що ошпарила собі руку. Не встигла вона підвестися з землі, як знову впала, збита з ніг ударом нагая. Відтоді Лора ніколи не випускала з поля свого зору тоненьку дівочу постать, що, згинаючись під тягарем двох величезних відер, цілий день тягала чи то воду, чи то корми. Ошпарена рука дівчини не гоїлась, бо щодня на роботі роз'ятрювалася знову, і Марині все важче було не те що працювати, а й пересувати ноги. І нагай звивався над нею щодня і падав на плечі, спину, хвору руку.