І один у полі воїн
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #1
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-301-00295-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «І один у полі воїн». Краткое содержание книги:
— Не хвилюйся, не хвилюйся! Нічого загрозливого для життя, — заспокоїв Бертгольд. — Хоча мушу сказати, що лише щасливий збіг обставин врятував Лорхен. Розумієш, два дні тому вона поїхала на ферму, яку ми з Ельзі вирішили вам подарувати. Одна з робітниць припустила якесь недбальство. Як дівчина, що любить ідеальний порядок, Лора замахнулася на неї чимсь, здається, нагаєм, що випадково потрапив їй до рук. І тоді — уявляєш цей жах? — одна з цих дикунок кинулася на Лорхен, збила її з ніг, а потім вилила на неї мало не виварку окропу. Ти не можеш собі навіть уявити, в якому стані я знайшов свою бідолашну дівчинку!
Можливо, спогад про те, як цьвохкав у руках Лори нагай, можливо, безсонна ніч спричинилися до того, що Генріх не витримав. Він схопився з стільця, якимсь дивним поглядом глянув на подружжя Бертгольдів, ногою відштовхнув стілець, на якому мала сидіти його наречена, і раптом, несподівано для всіх, несподівано для самого себе, вибіг у сусідню кімнату і впав у крісло.
Вперше за весь час його роботи в тилу у ворога він зірвався! Так по-дурному зірвався! Витримати нелюдське напруження нервів у ресторані в Бонвілі, коли хвилини, секунди відділяли його від смерті, нічим не виказати себе під час допиту в гестапо, стільки сил покласти на викриття підземного заводу і раптом впійматися на дурниці! І саме тепер, коли кожне виконане ним доручення має особливу вагу! Ні, припущену помилку треба виправити, треба пояснити свій несподіваний вибух люті якоюсь природною причиною. Ну, хоча б послатися на те, що після нападу макі, під час якого він вдарився головою об скелю, у нього час від часу бувають припадки… особливо, коли він починає хвилюватися… а звістка про замах на Лору так схвилювала…
Генріх підвівся з крісла і рішуче попрямував до дверей. Але фраза, що долинула з їдальні, примусила його спинитись.
— Як він любить Лорхен! Ти тільки подумай, як його схвилювала сама звістка про її хворобу! — розчулено говорила фрау Ельза.
— Так, він, очевидно, по-справжньому її любить, — підтримав її Бертгольд. — Але мені не подобається, що він такий запальний. Звичайно, молодість, кохання — я це все розумію…
Тихенько, навшпиньках, Генріх одійшов від дверей і знову сів у крісло.
— Це тобі добра наука, — тихенько прошепотів він, — бо ти щойно мало не припустився другої помилки: зробив поспішний висновок!
А все-таки, як йому зараз важко, як неймовірно огидно грати цю комедію! Чи зрозуміє хто ті почуття, з якими він сидить отут у кімнаті? Закоханий жених, що ладен задушити свою садистку-наречену! Справжнім парадоксом здається сторонній людині те, що він зараз почуває. От йому за викриття таємниці підземного заводу присвоїли звання капітана Радянської Армії і нагородили орденом Червоного Прапора. Йому висловили подяку за те, що він відкрив призначення танків «Голіаф». І ніхто не повірить, що на виконання цих завдань він поклав незрівнянно менше духовних сил, ніж на оце женихання. Потрібне, навіть необхідне для кращої конспірації, але від цього не менш осоружне. І коли йому в майбутньому доведеться комусь розповідати про свої поїздки до Мюнхена, про це сватання, слухачі посміхатимуться, вважатимуть женихання з Лорою пікантною подробицею його біографії — і тільки. А ця «подробиця» чи не найбільше вимотує з нього нервів, забирає сил. Та він ладен витримати три таких допити, як вчинив йому Лемке, ніж провести один день у товаристві Лори!
Ні, досить думати про все це! Треба зараз же…
— Генріх, хлопчику мій! — Бертгольд тихенько прочинив двері і зайшов до кімнати. — Мені не менш тяжко, ніж тобі, але, бачиш, я тримаю себе в руках. Заспокойся, бо своїм хвилюванням ти погіршиш стан Лори. Вона, бідолашна, і так цілі дні плаче. І хай тебе потішить те, що за Лорхен я помстився. Ті, що звели на неї руку, заплатили за це своїм життям!
«Помстився за Лорхен! А хто ж помститься за тих білоруських дівчат?»
Поруч на столі задзвонив телефон і Бертгольд зняв трубку.
— Так, генерал-майор Бертгольд!.. Що?
Бертгольд кинув трубку, навіть не поклавши її на важелі, і підбіг до радіоприймача. Пальці його так тремтіли, що він не відразу зміг настроїти приймач на потрібну хвилю. А коли настроїв, до слуху долинув лише уривок фрази:
«… Оголошується триденний траур по всій Німеччині на знак вшанування пам'яті оточених і загиблих під Сталінградом наших військ».
Генріх сидів, мов закам'янілий. Йому здавалося: зроби він зараз найменший рух, і, як над отвором у греблі, відкриється та заслона, яка стримує буйну повінь радості, що рветься назовні, щоб затопити усе навколо. Бертгольд слухав мовчки, похнюпивши голову.