І один у полі воїн

— Невже є такі…

— І багато! Дуже багато. Особливо серед солдатів і старих генералів. О, ці старі генерали! Вони ще матимуть своє від нас… Дехто з них висловлює невдоволення, знаходить помилки у стратегічному ведінні війни фюрером.

— Навіть про це говорять?

— Звичайно, не відверто! Але такі розмови є…

Генерал зупинився перед вікном і замислено спостерігав, як повільно кружляли в повітрі легенькі сніжинки.

— А що ти робитимеш, Генріх, якщо війна, скажімо, закінчиться поразкою Німеччини? — несподівано запитав він.

— У моєму пістолеті знайдеться остання куля для самого себе!

— Дурень!.. Пробач, що я висловився так гостро, але батько іноді може не добирати слів, коли треба напутити сина… Пістолет… куля… про всі ці романтичні нісенітниці навіть думати не смій! Не сподівався я, що моя розмова викличе в тебе такі песимістичні настрої… нездорову, я б сказав, реакцію.

«Перебрав міру!» — подумав Генріх.

— О майн фатер, який я щасливий, що ви мене отверезили! Що саме в цю тяжку хвилину біля мене були ви, з вашим розумом, досвідом, вмінням прозрівати вперед… Обіцяю слухатись ваших порад завжди і в усьому!

Бертгольд самозадоволено посміхнувся:

— Розсудлива старість, Генріх, завжди бачить значно далі, ніж запальна молодість! І я теж щасливий, що ти хочеш прислухатися до голосу розуму, звіряєшся на мій досвід. І повір мені, цю розмову я розпочав зовсім не для того, щоб затьмарити твої перспективи на майбутнє. Саме навпаки — я хочу розширити тобі виднокруг. Так, під Сталінградом нас побили, авторитет нашої армії, нашого командування похитнувся. Але, запевняю тебе, що це ще не кінець, навіть не початок кінця. Наш генштаб зараз гарячково працює, щоб розробити операцію, яка відновила б славу вермахту як непереможної армії. Ще рано говорити, в чому полягатиме ця операція, та я певен — більшовики ще відчують силу наших ударів, і їх тимчасовий успіх померхне перед славою наших нових перемог.

— Але наші армії щодня відступають…

— Можливо, відступатимуть і далі. Для здійснення великих планів потрібен деякий час. І росіяни дорого заплатять за наш відступ. Ти знаєш, яке доручення зараз виконує твій батько?

— З великою цікавістю послухаю.

— Мені надано не просто відпустку у родинних справах. За тиждень я маю подати докладний план заходів, до яких ми вдамося на російській території перед відступом наших військ. Увечері я тебе познайомлю з цим планом. Росіянам я підготував хороші сюрпризи! Не міста і села вони знайдуть після нас, а суцільні руїни, пустелю! І це не будуть попелища, що завжди лишаються після війни. Ні, я запланував щось грандіозніше! Будуть створені спеціальні команди підривників, підпалювачів, які діятимуть за детально розробленими інструкціями і нищитимуть під час відступу буквально все: підприємства, будинки, водогони, електростанції, мости, посіви, садки. Населенню ніде буде ховатися, і ми частину його, найбільш працездатних, вивеземо для роботи на наших заводах, фабриках і полях, а решту просто знищимо. Хай спробує за таких умов просуватися ворожа армія! Хай спробують відновлювати життя на голому, безлюдному місці!