І один у полі воїн
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #1
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-301-00295-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «І один у полі воїн». Краткое содержание книги:
Бертгольд стиснув кулаки, говорив, захлинаючись від люті і зненависті. Лють і зненависть кипіли і в серці Генріха, але він мусив стримуватись.
— Справді грандіозно! Я радий буду познайомитися з вашим планом, і коли моє знання Росії…
— Донерветер, я зовсім і забув, що в цьому питанні ти можеш бути непоганим радником. Вони заплатять і за смерть твого батька, мій хлопчику!
Почулися кроки, і в двері просунулася голова фрау Ельзи.
— Віллі, ти забуваєш, що Генріх нічого не їв з дороги!
— Ах, облиш нас, Ельзі, зараз не до сніданку!
Фрау Ельза зайшла до кабінету і сіла було на стілець, але, побачивши сердитий, нетерплячий погляд чоловіка, схопилася з місця і тихенько вийшла.
Бертгольд деякий час мовчав, замислено слідкуючи за закрутками синюватого диму, що звивався над покладеною на попільничку сигарою.
— Але, Генріх, я вважаю за свій обов'язок попередити тебе, що всі наші сподівання можуть піти отак — димом, — Бертгольд кивнув на сигару, — не виключена і така можливість. І ми, як люди завбачливі, повинні приготуватися до всього. Для цього я, власне, і почав з тобою розмову. Слухай мене уважно! Ми з тобою, Генріх, розвідники, кадрові розвідники. А двадцятий вік — це вік розвідки і контррозвідки. Хай штабісти вихваляються своїми заслугами. Ми з тобою більш, ніж будь-хто, знаємо — сучасну війну без нас виграти не можна. Коли я кажу без нас, то розумію: без нас, розвідників. Ми далеко потрібніші суспільству, ніж усякі там політичні балакуни, письменники, художники, навіть вчені. А після війни розвідники стануть ще потрібнішими, ніж зараз. Хто б не переміг! Я вже тобі казав, що вірю в нашу перемогу. Але віра — одне, а сувора дійсність — зовсім інше. Тому до найгіршого приготуватися ніколи не завадить. Треба завжди передбачати гірше! Великий Фрідріх так повчав своїх полководців, державних діячів, хоч сам був людиною оптимістичного складу… Давай і ми передбачимо найгірше, Генріх! Про всяк випадок… У тебе скільки грошей і в якому банку? — несподівано закінчив він свої філософські розмірковування чисто практичним запитанням.
— Мільйон дев'ятсот тисяч марок в Швейцарському національному і триста тисяч в Німецькому.
— Уся спадщина?
— Я живу на проценти.
— Похвально, дуже похвально! Треба всі гроші з Німецького банку переказати на Швейцарський. Це раз. І вклад перевести у долари. Так безпечніше.
— Це зробити зараз?
— Ні, трохи згодом. Треба зачекати, поки вщухне гіркість трауру, і загалом зробити так, щоб не кидалось у вічі. Далі. Свої заощадження я перешлю тобі, а ти поклади їх на свій рахунок. Мені зараз незручно переказувати гроші на іноземний банк.
— Зрозуміло.
— Як посаг за Лорхен я даю тобі хлібний завод. Другий, на жаль, розбомбили. Даю також ферму. Все це доручи комусь ліквідувати і гроші знов-таки поклади в Швейцарський банк.
— Буде зроблено!
— Але і в такому разі нам треба застрахувати себе від всіляких несподіванок, наприклад, інфляції. Війна може знецінити і долари, а ми на цьому втратимо. Нерухоме майно у таких випадках найкраща гарантія для вміщеного капіталу. Отже, треба, щоб ти купив в Швейцарії якесь солідне підприємство, в крайньому разі готель чи хороший будинок, які б давали зиск.
— Постараюсь вишукати нагоду, щоб поїхати і придивитись.
— Але сам нічого не вирішуй, не порадившись зі мною. Ти не маєш ніякого досвіду у таких справах і тебе можуть ошукати.
— Слухаю, майн фатер!
— Треба, щоб наша сім'я мала змогу спокійно жити після війни певний час. За дальше не клопочись, бо зі мною ти не пропадеш. Такий розвідник, як Бертгольд, безробітним довго не буде. Не він шукатиме нових хазяїв, а вони його шукатимуть. Не йому будуть ставити умови, а він диктуватиме свої. Так, я люблю фатерланд! Але коли справи для нас, німців, обернуться погано і мені доведеться одержувати замість марок долари, я їх одержуватиму і працюватиму так само віддано, як тепер. Гроші не пахнуть! Хто це сказав, Генріху?
— Не пам'ятаю! — Генріх думав зараз зовсім не про це. Він добре знав, що являє собою Бертгольд і йому подібні, але навіть він не припускав, що у своїх зізнаннях можна дійти до такого цинізму.
— Ти згоден з моїм планом, Генріх?
— Цілком!
А тим часом, поки відбувалася ця розмова, на другому поверсі, відведеному для Лорхен і Генріха, наречена билася в істериці.