Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
Якось по обіді старша з панночок Растуаль, Аврелія, червоніючи, розповіла, що напередодні, ставши коло півночі біля вікна, побачила сусіда, який гуляв по саду з великою свічкою в руці. Пан де Кондамен подумав, що дівчина глузує з нього, але вона описала усі подробиці:
— Він тримав свічку лівою рукою. Став на коліна і поповз, ридаючи.
— Може, він убив когось і закопував труп у садку? — сказав, збліднувши, пан Мафр.
Обидві компанії змовилися сидіти увечері, якщо треба буде й до півночі, щоб до кінця з’ясувати цю історію. Наступної ночі всі сиділи на сторожі; але Муре не з’явився. Так вони згаяли три вечори. Супрефектура вже відмовилася була від участі в цій справі; пані де Кондамен не хотіла більше сидіти під каштанами, де стояв густий морок, та на четверту ніч, коли надворі було темно, хоч в око стрель, на першому поверсі у Муре засвітився вогник. Пан Пекер де Соле, помітивши це, прослизнув у тупик, щоб запросити родину Растуалів пройти на терасу його будинку, з якої можна було бачити сусідський сад. Голова суду, який із своїми дочками сидів на сторожі за фонтаном, трохи завагався, чи не скомпрометує він себе з погляду політики, йдучи до супрефекта, проте ніч була така темна, а його донька Аврелія так бажала довести правдивість своєї розповіді, що він пішов, обережно ступаючи, слідом за паном Пекером де Соле. Таким ось чином легітимізм у Плассані вперше проник у дім урядовця-бонапартиста.
— Тихше, — попередив супрефект, — нахиліться з тераси.
Пан Растуаль з дочками застали тут лікаря Порк’є і пані де Кондамен з чоловіком. Темрява була така, що вони привіталися, не бачачи одне одного. Всі затаїли дух. Муре з'явився на ганку із свічкою, вставленою у великий кухонний свічник.
— Бачите, він тримає в руці свічку, — прошепотіла Аврелія.
Всі переконалися, що Аврелія казала правду. Муре, тримаючи перед собою свічку, поволі зійшов з ганку, повернув ліворуч і спинився перед грядкою салату. Він підняв свічку вгору, щоб освітити грядку; його обличчя здавалось жовтим на тлі чорної ночі.
— Яке обличчя! — сказала пані де Кондамен. — Я бачитиму його уві сні… Він спить, пане лікарю?
— Ні, ні, — відповів пан Порк’є, — він не сновида, він не спить… Ви бачите, який у нього нерухомий погляд; я прошу вас також звернути увагу на те, які в нього дерев’яні рухи…
— Та мовчіть ви, не потрібна нам тут ваша лекція, — перебив його пан Пекер де Соле.
Запала глибока мовчанка. Муре переступив через кущі буксу і став на коліна посеред грядки салату. Він опускав свічку, шукаючи чогось на землі, під широким зеленим листям. Час від часу він тихенько скрикував; здавалось, він щось давив і закопував у землю. Так тяглося з півгодини.
— Він плаче, я ж вам казала, — повторювала співчутливо Аврелія.
— Це справді дуже страшно, — промовила пані де Кондамен. — Ходім додому, прошу вас.
Муре впустив свічку, і вона погасла. Чути було, як він щось сердито пробурчав, потім зійшов на ганок, спотикаючись на східцях. Панночки Растуаль навіть крикнули від страху. Вони заспокоїлись тільки в маленькій, яскраво освітленій вітальні, де пан Пекер де Соле гостинно запросив усю компанію випити чашку чаю з печивом. Пані де Кондамен все ще тремтіла, вона забилася в куток канапи, запевняючи з ніжною усмішкою, що вона ще ніколи не була така вражена, навіть того ранку, коли з дурного розуму пішла подивитись, як людину карали на горло.
— Дивна річ, — сказав пан Растуаль, що якийсь час сидів в глибокій задумі. — У Муре такий вигляд, ніби він шукав слимаків у своєму салаті. Їх повно на городі, і я десь чув, що знищувати їх найкраще вночі.
— Слимаків! — вигукнув пап де Кондамен. — Дуже вони йому потрібні, слимаки! І хто ж іде шукати слимаків із свічкою? Я думаю скоріше, як і пан Мафр, що тут криється якийсь злочин… Чи не було у Муре колись служниці, яка не знати де поділась? Слід було б зробити розслідування.