Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
— Із своїх екскрементів, — закінчив лікар таким поважним тоном, що всі прийняли це слово спокійно, а дами навіть не почервоніли.
— У мене, — сказав абат Бурет, якого ці анекдоти розважали, як чарівні казки, — була одна не зовсім звичайна парафіянка. У неї була пристрасть убивати мух; коли вона бачила муху, її охоплювало нестримне бажання впіймати її. Вдома вона нанизувала їх на дротики. Потім, коли вона сповідалась, то плакала гіркими слізьми і винуватила себе в смерті бідолашних комах, вважала себе проклятою… І ніяк я не міг її виправити.
Історія абата мала успіх. Навіть пан Пекер де Соле і пан Растуаль зволили усміхнутись.
— Невелика ще біда, коли вбивають тільки мух, — зауважив лікар. — Але не всі божевільні з проблисками свідомості такі безневинні. Є такі, що мучать свою родину якоюсь потаємною вадою, яка переходить у манію; одні пиячать, тайкома вдаються в розпусту, крадуть просто з потреби красти, або їх точать гордощі, ревнощі та честолюбство. Вони дуже спритно приховують своє божевілля, стежать за кожним своїм кроком, виконують найскладніші свої проекти, розумно відповідають на запитання, так що ніхто й не догадується, що вони психічно хворі, а потім, коли вони залишаються сам на сам із своїми жертвами, вони віддаються своїм маячним ідеям, перетворюються на катів… Якщо вони не вбивають, то замучують до смерті, поволі.
— То, по-вашому, пан Муре?.. — спитала пані де Кондамен.
— Пан Муре завжди був людиною дражливою, неспокійною, деспотичною. Очевидно, психічне ураження з віком посилювалося. Зараз я, не вагаючись, залічив би його до небезпечних божевільних… У мене була одна пацієнтка, яка замикалася в окремій кімнаті, як і він, і там проводила цілі дні, обмірковуючи найжахливіші злочини.
— Але, пане лікарю, якщо ви додержуєтесь такої думки, то треба ж щось робити! — вигукнув пан Растуаль. — Ви повинні довести це діло до відома того, кого треба.
Лікар Порк’є трохи збентежився.
— Ми просто розмовляємо, — сказав він з своєю усмішкою жіночого лікаря. — Якщо мене покличуть і доведеться вжити рішучих заходів, я виконаю свій обов’язок.
— Годі вам! — ущипливо промовив пан де Кондамен. — Найнебезпечніші божевільні зовсім не ті, кого за таких вважають… Для психіатра не існує ні одного цілком здорового мозку. Пан лікар розповів нам ту сторінку з книги про божевілля з проблисками свідомості, яку і я читав, вона цікава, як роман.
Абат Фожа слухав все це з цікавістю, не беручи участі в розмові. Потім, коли запала мовчанка, він зауважив, що такі історії турбують дам, і запропонував поговорити про щось інше. Але цікавість було збуджено, і обидві компанії вирішили стежити за кожним вчинком Муре.
Він виходив тепер у садок не більш як на одну годину, після сніданку, поки дружина його з абатом Фожа і його матір’ю ще лишалися за столом. Тільки-но він з’являвся в садку, як потрапляв під пильний нагляд родини Растуалів і приятелів супрефекта. Досить йому було спинитися коло грядки з овочами, зацікавитись якимсь салатом, зробити якийсь рух, як зараз же в обох садах робилися найприкріші висновки. Всі були настроєні проти нього. Захищав його тільки пан де Кондамен. Але одного разу за сніданком красуня Октавія спитала його:
— Яке вам діло до того, божевільний пан Муре чи ні?
— Ніякого, моя люба, — здивувавшись, відповів він.
— То хай же він і буде божевільним, коли всі вам кажуть, що він божевільний. Я не розумію, яка вам охота бути іншої, ніж у вашої дружини, думки. Це не доведе вас до добра, любий мій. Будьте ж настільки розумним, щоб не корчити з себе розумника в Плассані.
Пан де Кондамен усміхнувся.
— Як завжди, ви маєте цілковиту рацію, — галантно сказав він, — ви знаєте, що я віддав свою долю у ваші руки… Не ждіть мене на обід, я поїду верхи до Сент-Етропа глянути, як там іде поруб лісу.
І він вийшов, попихкуючи сигарою.
Пані де Кондамен знала, що в Сент-Етропі він залицяється до якоїсь дівчини. Але вона була поблажлива, навіть двічі врятувала його від наслідків дуже негарних історій. Що ж до нього, то він твердо вірив у доброчесність своєї дружини. Вона була надто розумна, щоб заводити романи в Плассані.
— Ви ніколи не здогадаєтесь, що робить Муре, замкнувшись у своїй кімнаті, — сказав на другий день пан де Кондамен, прийшовши в супрефектуру. — Він рахує, скільки разів літера «с» повторюється в біблії. Він усе боїться, що помилився, і перераховував уже аж тричі!.. Далебі, ви мали рацію, він зовсім з’їхав з глузду, цей блазень!
З цього дня пан де Кондамен почав нещадно нападати на Муре. Він навіть перебирав міру, вигадуючи різні безглузді історії, які приголомшували родину Растуалів. Головною жертвою він обрав пана Мафра. Одного дня він розповів йому, що бачив, як Муре робив реверанси перед відчиненим вікном, що виходить на вулицю, зовсім голий, з жіночим чепчиком на голові. Іншим разом він з величезним апломбом запевняв, ніби здибав Муре за три милі від міста в невеликому гаю, де він витанцьовував, як дикун. Коли суддя взяв це під сумнів, він розсердився і сказав, що Муре міг спуститися по ринві так, що ніхто б і не помітив. Приятелі супрефекта сміялися; але на другий день служниця Растуалів розповіла про цей надзвичайний випадок у місті, і легенда про чоловіка, що б’є свою дружину, набрала великого розголосу.