Завоювання Плассана

— А кажуть, — грубо перебив його колишній чинбар, — ніби нездужає ваша дружина.

— Моя дружина… Це брехня, вона зовсім не хвора, — вигукнув Муре збуджено. — У неї нічого, нічогісінько немає… На нас скоса дивляться тому, що ми сидимо спокійно вдома… Отаке, моя дружина хвора! Вона зовсім здорова, у неї навіть голова ніколи не болить.

Він белькотав уривчасті фрази, збентежено ховаючи очі, як людина, що бреше, а язик у нього плутався, як у балакуна, який довго мовчав. Рантьє співчутливо похитували головами, а капітан постукав себе пальцем по лобі. Колишній шапкар з передмістя, який пильно оглянув Муре від краватки до останнього гудзика на сюртуці, нарешті втупив очі в його черевики. Шнурок на лівому черевику розв’язався, і це здалося шапкареві знаменним; він штовхав ліктем сусідів, показуючи очима на кінчики розв’язаного шнурка. Незабаром усі, хто сидів на лавці, тільки й дивились, що на цей шнурок. Який жах! Всі ці статечні люди знизували плечима, ніби говорячи, що вважають справу безнадійною.

— Муре, — батьківським тоном сказав капітан, — зав’яжіть-но шнурок на черевику.

Муре подивився на свої ноги, проте, наче не зрозумівши, знову почав говорити. Ніхто йому не відповідав; тоді він замовк, постояв ще якусь мить і тихенько пішов далі.

— Він упаде, це факт, — заявив чинбар, підводячись, щоб довше його бачити. — Ну й кумедний же він! Певно, зсунувся зовсім з глузду.

В кінці бульвару Совер, коли Муре проходив повз Молодіжний клуб, він знову почув приглушений сміх, що супроводив його з тієї хвилини, як він вийшов на вулицю. Він помітив на порозі клубу Северена Растуаля, який показував на нього групі юнаків. Тепер він збагнув, що все місто сміялося з нього, Муре. Він понурив голову, його охопив якийсь страх; не розуміючи причини цього озлоблення, він несміливо пробирався попід будинками.

Повертаючи на вулицю Канкуен, він почув позаду себе якийсь шум. Обернувшись, побачив трьох хлопчаків, які йшли за ним — двоє більших із зухвалими обличчями і один зовсім маленький, дуже серйозний, який тримав у руці знайдений десь у канаві гнилий апельсин. Пройшовши вулицею Канкуен, він перетнув площу Рекале і опинився на вулиці Банн. Хлопчаки все йшли за ним.

— Хочете, щоб я нам’яв вам вуха? — раптом обернувшись і наступаючи на них, крикнув він.

Вони з реготом і криком кинулися врозтіч від нього. Муре, дуже почервонівши, відчув, що він має смішний вигляд. Зробивши над собою зусилля, він пішов своєю повільною ходою далі. Його страшенно бентежила думка, що він мусить перейти площу Супрефектури, пройти повз вікна Ругонів у супроводі ватаги цих бешкетників, яких чимраз більшало і які робилися дедалі зухвалішими. І справді, йому довелося піти в обхід, бо раптом він побачив пані Ругон, яка поверталася після вечерні разом з пані де Кондамен.