Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
Пан Пекер де Соле зрозумів, що його приятель, інспектор лісного відомства, перебрав через край. Він промовив, ковтнувши чаю:
— Ні, ні, мій друже. Він просто божевільний, у нього чудернацькі фантазії, от і все… І цього вже досить.
Він узяв тарілку з печивом, передав її панночкам Растуаль, вигинаючи свій стрункий стан, мов той красень офіцер; потім, поставивши тарілку, повів далі:
— Подумати тільки, що цей нещасний займався політикою!.. Я не хочу докоряти вам, пане голово, за ваші зв’язки з республіканцями, але визнайте, що маркіз де Лагріфуль мав тут досить дивного прихильника.
Пан Растуаль одразу споважнів, зробив невиразний рух і нічого не відповів.
— Він і тепер займається нею; може, через політику він і з’їхав з глузду, — сказала красуня Октавія, акуратно витираючи губи. — Кажуть, що він дуже цікавиться майбутніми виборами, правда, мій друже?
Вона звернулась до свого чоловіка, кинувши на нього значущий погляд.
— Він скрутить собі на цьому в’язи! — вигукнув пан де Кондамен. — Він всюди кричить, що результати виборів залежать від нього і що коли він схоче, то проведе в депутати шевця.
— Ви перебільшуєте, — сказав лікар Порк’є. — Він уже не має такого впливу, все місто сміється з нього.
— Ет, це вас і вводить в оману! Якщо Муре схоче, він поведе до урн весь старий квартал і багато сіл… Він божевільний, то правда, але це теж для нього реклама… Я вважаю, що як на республіканця він ще дуже розсудливий.
Цей утертий жарт мав великий успіх. Панночки Растуаль навіть захихикали, як школярки. Пан Растуаль зволив схвально кивнути головою, з його обличчя зник поважний вираз; він сказав, уникаючи дивитись на супрефекта:
— Можливо, Лагріфуль не зробив нам тих послуг, на які ми мали право від нього сподіватись, але швець — це справді було б ганьбою для Плассана.
І швидко додав, наче хотів зам’яти свої слова:
— Уже пів на другу, це просто розпуста так довго засиджуватись. Дозвольте подякувати вам, пане супрефект.
Пані де Кондамен, накидаючи на плечі шаль, підсумувала розмову:
— Зрештою, — сказала вона, — це неприпустимо, щоб виборами керувала людина, яка повзає на колінах по грядках з салатом о першій годині ночі.
Ця ніч була у всіх на устах. Пан де Кондамен перевершив себе, розповідаючи про цю пригоду панам де Бурде, Мафрові й абатам, які не бачили сусіда із свічкою в руках. Через три дні після цього весь квартал присягався, буцімто бачив, як божевільний, що б’є свою дружину, прогулювався по саду, напнувши на голову простирадло. Тих, що збиралися по обіді в альтанці, найбільш цікавила кандидатура шевця, висунутого Муре. Сміялися, крадькома спостерігаючи одне одного. Це був своєрідний спосіб перевіряти політичні переконання своїх ближніх. Пан де Бурде, слухаючи міркування голови суду, став думати, що можна було б укласти мовчазну угоду між супрефектурою і поміркованою опозицією для розгрому республіканців на користь його кандидатури. Він став дедалі саркастичніше висловлюватися проти маркіза де Лагріфуля, старанно підкреслюючи всі його помилки в палаті депутатів. Пан Делангр, який тільки коли-не-коли заходив сюди, посилаючись на велику свою зайнятість справами міської управи, хитро всміхався при кожному новому нападі колишнього префекта.
— Вам лишається тільки поховати маркіза, пане кюре, — сказав він одного разу на вухо абатові Фожа.
Пані де Кондамен почула це і, повернувши голову, приклала палець до губів з чарівною лукавою усмішкою.
Тепер абат Фожа дозволяв говорити при ньому на політичні теми. Іноді навіть сам висловлювався, стоячи за єднання людей чесних і релігійних. Тоді всі палко приєднувалися до цієї думки — ГІекер де Соле, Растуаль, де Бурде, навіть Мафр. Адже людям доброї волі так легко було б порозумітися, трудитися всім спільно над зміцненням високих принципів, без яких не може існувати жодне суспільство. І розмова переходила на питання приватної власності, сім’ї, релігії. Іноді згадувалось ім’я Муре, і тоді пан де Кондамен бурмотів:
— Я тремчу, коли пускаю сюди дружину. Як собі хочете, а я боюсь! Ви ще побачите дивні речі на виборах, якщо він буде на волі!
Тим часом щоранку в довгих розмовах з абатом Фожа Труні старався налякати його. Він приносив йому неприємні новини: робітники старого кварталу дуже цікавляться справами Муре; вони збираються відвідати його, щоб самим судити про стан його здоров’я, порадитися з ним.
Звичайно священик тільки знизував плечима. Але одного дня Трупі вийшов від нього з радісним виглядом. Він обняв Олімпію і вигукнув:
— На цей раз, люба моя, діло зроблено!