Завоювання Плассана

Гільйом пильно подивився на нього й недовірливо засміявся, ховаючи під сміхом свою цікавість.

— Я не брешу, — вів далі п’яниця, — папірець у мене в кишені… Ти намацав його?

— Це газета, — сказав юнак.

Труш, посміхаючись, витяг з кишені сюртука великий конверт і поклав його між чашками і келихами. Якусь мить він захищав його від Гільйома, що вже простяг був руку, але потім дав йому взяти його, сміючись так голосно, наче хтось його лоскотав. Це був дуже детальний висновок лікаря Порк’є про психічний стан пана Франсуа Муре, пласеанського домовласника.

— То його замкнуть у божевільню? — запитав Гільйом, повертаючи папірець.

— Це не твоє діло, друже мій, — відповів Труш, знову насторожуючись. — Це для його дружини папірець. Щодо мене, я тільки приятель, радий прислужитися добрим людям. Вона зробить з ним, що схоче… Не може ж вона, бідолашна, дозволяти, щоб її уколошкали.

Він був такий п’яний, коли їх виставили з кав’ярні, що Гільйом мусив провести його до вулиці Баланд. Він намагався лягти на кожній лавці бульвару Совер. На площі Супрефектури він почав плакати, примовляючи:

— Немає в мене більше друзів: я бідний і тому всі мене зневажають. А ти добрий хлопець. Приходь до нас пити каву, коли ми станемо господарями. Якщо абат нам заважатиме, ми пошлемо його тому другому навздогін… Він не дуже розумний, наш абат, незважаючи на свій величний вигляд. Мені не важко його обдурити. Ти мій друг, справжній друг, правда? Муре засадять, ми питимемо його вино.

Довівши Труша до його дверей, Гільйом пішов далі заснулим Пласеаном і тихенько свиснув перед будинком мирового судді. Це був сигнал. Сини Мафра, яких батько замикав власноручно в їхній кімнаті, відчинили вікно на другому поверсі і спустилися вниз, тримаючись за грати на вікнах першого поверху. Щоночі вони таким чином йшли гуляти з сином Порк’є.

— Ну, — сказав їм Гільйом, коли вони мовчки дійшли до темних провулків коло валу, — тепер нам нема чого церемонитись. Якщо мій батько ще коли-небудь заговорить про те, щоб заслати мене каятися в якусь діру, я знатиму, що йому відповісти… Хочете піти в заклад, що мене приймуть у Молодіжний клуб, коли я схочу?

Сини Мафра побилися об заклад. Всі троє прослизнули в жовтий з зеленими віконницями будинок, що стояв коло валу, в кінці тупика.

Наступної ночі з Мартою стався жахливий припадок. Вранці вона була присутня на дуже довгій релігійній церемонії; Олімпія наполягала на тому, щоб додивитися до кінця. Коли Роза і всі пожильці прибігли на дикі крики Марти, вони знайшли її на підлозі коло ліжка з розсіченим чолом. Муре весь тремтів, стоячи на колінах серед розкиданих ковдр і простирадл.

— Оце вже він її порішив! — закричала куховарка.

Вона вхопила Муре під руки, і хоч той був у самій сорочці, потягла його через усю кімнату до дверей його кабінету, які були по другий бік площадки. Потім повернулась назад і кинула йому матрац і ковдру. Труш побіг по лікаря Порк’є. Лікар перев’язав рану Марти; трохи нижче, сказав він, і удар був би смертельний. Внизу у передпокої він заявив усім, що треба щось робити, не можна лишати надалі життя пані Муре на ласку цього божевільного.