Вакансія для диктатора

Стіна лісу з лівого боку раптом обірвалася й замість неї відкрилося бездонне провалля величезного закинутого кар’єра. Десь далеко внизу свинцево тьмяніла нежива вода, що збиралася на дні, потроху перетворюючи розріз на гігантське озеро. Очевидно, тут колись брали руду, а тепер родовище вичерпалося і його закинули. Пристрелили б її з ним на пару, кинули б на дно цієї велетенської ями — довіку ніхто не знайде, згадуй лиш, як звали!

Думка про те, що її могли вбити, неприємно озвалася мурашками, що побігли по спині. Неллі нервово подивилася у дзеркало заднього виду: чи нема там кого? Проте там, скільки йняло око, простягалася безлюдна дорога. Вона подивилася на пістолет, що лежав поряд на пасажирському сидінні, і трохи заспокоїлася. Їй доводилося мати справу з пістолетами: в тирі їй зазвичай давали спортивного «Марголіна» або звичайного «Макара». Так що і з цією пушкою теж впорається за потреби.

Взагалі-то вона сьогодні сама собі здивувалася: раніше й мерців зблизька ніколи не бачила, а тут він на її очах впритул розстріляв двох людей — кров з голови Кочетова так і приснула! — а їй — наче так і має бути: зле не стало, не знудило.

Управління підбитою машиною — таки важка робота: вона відчула, як наливаються втомою, важніють її руки. Так вона — заслужений майстер спорту, а що було би зі звичайною жінкою?

Дорога зробила поворот, і «УАЗ» викотився просто в лоб зеленій броньованій бойовій машині з кулеметом на башті. Неллі щосили натиснула на гальма. Добре, що з підраненого мікроавтобуса вона спромоглася витиснути лише десять кілометрів на годину, їхала би швидше — неминуче врізалася б.

З двох узбіч до неї кинулися озброєні люди, але їх випередив полковник Ванін, який підбіг до машини, відчинив дверцята й простягнув руку, щоб допомогти вийти:

— Слава Богу, ви живі, Неллі Азатівно!

Дивно, яким чином він, випроводивши її з «Ільїним» і залишившись на об’єкті, опинився попереду? Вона роззирнулася — неподалік на галявині стояв легкий вертоліт. Он воно що. Але ж гвинтокрили літають дуже шумно, а нічого схожого чутно не було — мимохідь зауважила жінка. Вона була права: зазвичай — з гучним гуркотом. Але рокоче не двигун — гвинт. Їй було невтямки, що на тому апараті, що стояв поряд, він був безшумний, новітньої конструкції, до мікронів «злизаної» з подібної американської машини останньої моделі.

Рівно за півгодини в тій же резиденції, звідки вона так поспішно поїхала, її відпоював гарячим чаєм сам губернатор Верхоярського краю, кажучи, що «всі вбиті горем», і «народу треба об’єднатись». Вона погано розуміла сенс його просторікувань, там його, мабуть, і не було, крім того, що завтра вона зможе урядовим бортом повернутися до столиці. А поки може займати ті само апартаменти, в котрих і проживала.